TextBook — Ене, бене, раба, квінтер, фінтер, жаба, — виразно промовив новий знайомий.
Сказавши «ой», Берлага відійшов якомога далі від ідіота. Зробивши цю еволюцію, він наблизився до людини з лимонною лисиною. Той одразу ж відвернувся до стіни і підозріливо глянув на бухгалтера.
— Де мої магараджі? — запитав його Берлага, відчуваючи необхідність підтримати репутацію божевільного.
Але в цю мить хворий, який сидів на ліжку в глибині палати, підвівся на тоненькі і жовті, як церковні свічки, ноги і мученицьким голосом закричав:
— На волю! На волю! В пампаси!
Як пізніше бухгалтер довідався, в пампаси просився старий учитель географії, за підручником якого юний Берлага знайомився свого часу з вулканами, мисами і перешийками. Географ збожеволів зовсім несподівано: якось він глянув на карту обох півкуль і не знайшов на ній Берінгової протоки. Цілісінький день старий учитель вдивлявся в карту. Все було на місці: і Ньюфаундленд, і Суецький канал, і Мадагаскар, і Сандвічеві острови з головним містом Гонолулу, і навіть вулкан Попокатепетль, а Берінгової протоки не було. І тут же, біля карти, старий збожеволів.[2]
Це був добрий божевільний, який не робив нічого злого, та Берлага злякався. Ці викрики розривали його душу.
— На волю! — продовжував кричати географ. — В пампаси! Він краще за всіх на світі знав, що таке воля. Він був географ, і йому були відомі такі простори, про які звичайні, заклопотані своїми нудними справами люди навіть не мають уяви. Йому хотілося на волю, хотілося мчати на спітнілому мустангу крізь зарості.
До палати увійшла молода лікарка з сумними блакитними очима і одразу до Берлаги.
— Ну, як ви себе почуваєте, голубчику? — запитала вона, торкаючись теплою рукою пульсу бухгалтера. Адже вам краще, правда?
— Я віце-король Індії! — відрапортував він, червоніючи. — Віддайте мені улюбленого слона!
— Це у вас марення, — лагідно сказала лікарка, — ви в лікарні, ми вас вилікуємо.
— О-о-о! Мій слон! — з викликом крикнув Берлага.
— Та ви зрозумійте, — ще лагідніше промовила лікарка, — ви не віце-король, все це марення, розумієте, марення!
— Ні, не марення, — заперечив Берлага, який знав, що перш за все треба ні з чим не погоджуватись.
— Ні, марення.
— Ні, не марення!
— Марення!
— Не марення!
Бухгалтер, бачачи, що залізо гаряче, почав його кувати. Він штовхнув люб'язну лікарку й так завив, що перелякав усіх хворих, особливо низькорослого ідіота, що сів на підлогу і, пускаючи слину, сказав:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Золоте теля» автора Ільф Ілля на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга ДВОЄ КОМБІНАТОРІВ“ на сторінці 32. Приємного читання.