Розділ «Частина перша ЕКІПАЖ «АНТИЛОПИ»»

Мій перший склад сидить в чалмі

На Сході бути він зобов'язаний.

— На Сході бути він зобов'язаний, — з задоволенням промовив старий. йому сподобалося це, що він створив: важко лише було знайти рими до слів «зобов'язаний» і «чалма». Ребусник походив по кімнаті і помацав руками бороду. Раптом йому сяйнуло;

А склад другий мені відомий:

З числом він ніби зв'язаний.

З «Алі» і «За» теж пощастило:

В чалмі сидить і третій склад

Живе він теж на Сході,

Четвертий склад — поможе бог

Дізнатися, що це — прийменник.

Стомлений останнім напруженням Синицький відкинувся на спинку стільця і заплющив очі. Йому було вже сімдесят років. З них п'ятдесят він вигадував ребуси, шаради, картини-загадки і шарадоїди. Але ніколи поважному ребусникові ще не було так важко працювати, як зараз. Він відстав від життя, був політичне неграмотний, і молоді конкуренти його легко обганяли. Вони приносили до редакції задачі з таким чудовим ідеологічним спрямованням, що старий, читаючи їх, плакав від заздрощів. Чи можна було йому змагатися, наприклад, з такою задачею:

ЗАДАЧА — АРИФМОМОЇД.

Три станції: Воробйово, Грачово і Дроздово мали однакову кількість службовців. На станції Дроздово комсомольців було в шість разів менше, ніж на двох інших станціях, узятих разом. А на станції Воробйово партійців було на 12 чоловік більше, ніж на станції Грачово. Але на цій останній безпартійних було на 6 чоловік більше, ніж на перших двох. Скільки службовців було на кожній станції і який був тям партійний і комсомольський прошарок?

Трохи відійшовши від своїх безрадісних думань, старий знову схилився над аркушиком з написом «дебет», але в цей час до кімнати увійшла дівчина з мокрим, стриженим волоссям і з чорним купальником через плече.

Вона мовчки пішла на балкон, розвісила на облуплених поручнях мокрий купальник і глянула вниз. Дівчина побачила бідне подвір'я, яке бачила вже багато років, — убоге подвір'я, де валялися розбиті ящики, блукали брудні, в сажі, коти і бляхар гучно лагодив відро.

На нижньому поверсі домгосподарки розмовляли про своє тяжке життя. І розмови ці дівчина чула вже не вперше, і котів вона знала всіх на ймення, і бляхар, як їй здалося, лагодив те самісіньке відро, яке лагодив багато років. Зося Синицька повернулася до кімнати.

— Ідеологія заїла, — почула вона дідове бубоніння. — А яка у ребусному ділі може бути ідеологія? Ребус же… Зося зазирнула в дідові каракулі й вигукнула:

— Що ти тут написав? Що, що таке? «Четвертий склад, поможе бог дізнатися, що то — прийменник». Чому бог? Адже ти сам казав, що редакції тепер не беруть шаради з церковними словами.

Синицький зойкнув. Вигукуючи: «Де бог? Де? Там немає бога!», він тремтячими руками насадив на ніс окуляри в білій оправі й ухопив аркушик.