TextBook Він різким рухом розсупонив зашморг на шиї, зірвав бриля з машкарою і кинув його на розгойдану твань. Я побачив довгобразе, спотворене жахом лице, схоже на ще одну маску. Овва!
— Оце так зустріч, пане сотнику! Яка радість! — Це був «начштабу Чорноморської повстанчої групи сотник Завірюха». — Хіба я не казав, що дожену вас? Тоді, як ви заманювали мене до Звенигородки?
Сам страх дивився на мене його виряченими очима.
— А де ж пан полковник? — спитав я. — Як його…
— Гамалій.
— Я питаю справжнє ім'я.
— Трохименко… Петро.
— А твоє?
— Юхим Терещенко.
— Я, Юхиме, й Петра дожену, — сказав я. — Де він тепер?
— Не знаю.
Я притис його жердиною так, щоб він сьорбнув смердючої твані.
— Витягни мене звідси! — рикнув Терещенко-Завірюха, відпльовуючись. — Тоді розкажу.
— Нема коли торгуватися, — я знов умочив його аж по вуха, а тоді підняв, щоб він міг говорити.
— Трохименка можна знайти! — форкнула чорна від твані морда. — У Єлисаветграді живуть його батько, мати, сестра…
— Де?
— Вулиця Піщана, дев'ять…
На перешийку ляснули постріли, застукотів кулемет.
— Жаль, — сказав я. — Якби ти не привів за собою москалів… побалакали б довше. А так… вибачай. Мені пора.
Я висмикнув жердину з його руки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Залишенець. Чорний ворон» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА“ на сторінці 20. Приємного читання.