Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Через хвилину-другу Вовкулака вже стояв перед Вороном.

— Я домовився з хлопцями, щоб принесли телячої печінки, це для крові… — заспівав він своєї, але Ворон його перебив:

— Маю до тебе особливе доручення.

Вовкулака жадібно сіпнув ніздрями — давно не мав путньої роботи.

— Візьми ще двох хлопців і прочешіть усі місця, всі закапелки, де можуть ховатися «дайоші». Розпитайте по селах, по хуторах…

— А навіщо тобі, отамане, здалися ці покидьки?

— Слухай уважно. Промацайте все від Чутянського лісу і, якщо буде треба, аж до Лебедина й Звенигородки. Мені потрібен «дайош» із червоною родимою плямою на півщоки. Думаю, що він тут такий один. Коли знайдеш, дізнайся, чи він був минулого літа в Лебедині.

Вовкулака з усіх сил напружив мізки, щоб часом чогось не проґавити. З таким чудним загадуванням отаман до нього ще не звертався. Кортіло дещо перепитати, але Вовкулака відчув, що це не той випадок, де все йому треба знати.

— Якщо він тиняється в наших краях, то знайдемо, — сказав він.

— Вовкулако, він мені, кров із носа, потрібен.

— Живий?

— Ні, мертвий. Я не хочу, щоб ви з ним морочилися. Коло цього виродка повинні крутитися щонайменше ще два босяки. Цих також спровадь на той світ.

— Убити — і все? — розчаровано спитав Вовкулака.

— Ні, — сказав Ворон. — Зроби те, що ми робимо з ґвалтівниками.

— Зрозуміло.

— Я на тебе надіюся, Вовкулако. Зодягніть червоноармійські форми, прапора не бери, не дурій. Візьми Ходю, він більше за тебе схожий на «червінця». Кого ти ще хочеш?

— Якщо можна, то з нами піде Біжу.

— Добре, візьми цього хранцуза, — всміхнувся Ворон.

Насправді Біжу був наймолодшим із братиків Момотів, який дуже любив це слово «біжу» — що не попросиш його, куди не покличеш, куди не пошлеш, у нього на язиці одне лиш «біжу!» А як почне щось розповідати, то тільки так: біжу, каже, до дівчини, а вона біжить мені назустріч, тоді забігли в кущі, а коли вибігли, то й ніч збігла; ну, добре, хлопці, я вже біжу, бо тре' бігти, а тоді прибіжу й розкажу, куди ми ще бігали. Ось такий був цей Біжу — щира душа, прудкий, безвідмовний, а що вже легкий на ногу, то міг цілий день іти пішака врівень із кіннотою.

— Якщо не знайдете, через тиждень вертайтеся, — сказав Ворон. — Я вже візьму в руки шаблю, і роботи буде багато.