ЧАСТИНА ПЕРША

Залишенець. Чорний ворон

Першу чарку Птіцин цідив крізь зуби, видно, справді був хворий або остерігався сп'яніти в товаристві «головорізів».

Одначе випив до дна, дрібно закліпав просльозілими очицями й потягся до сала, ніби хотів ще раз усім нагадати, що його дід мав прізвище Птах. Закушуючи, Птіцин кидав короткі позирки по кутках: його, вочевидь, здивувало, що в підземній «хаті» стіни вибілені вапном. Угорі на покуті висіли образи Богоматері та її Сина, а нижче — розгорнуті полотнища двох прапорів.

Жовто-блакитний і чорний — холодноярський бойовий прапор, на якому срібною заполоччю було вигаптувано: «Воля України або смерть».

Його погляд затримався на цьому написі, Птіцин перестав жувати, ніби, чогось не розуміючи, вчитувався в кожне слово по складах.

Деркач знову налив.

— Давай ще по одній.

— Пастойтє, ми так і пагаваріть нє успєєм, — сказав Птіцин.

— Встигнемо, — Чучупака простяг до нього свою чарку, запрошуючи поцокатися. — Ми ще не готові до серйозної балачки. Головне, що ти прийшов, не побоявся.

— А чєво мнє баятся, я ведь шол на пєрєгавори, а нє сватацца.

— Ну, то й не сиди, як засватаний, — сказав Деркач. — Будьмо.

Птіцин покрутив носом, однак другу чарку хильнув сміливіше. Після третьої його бліде лице взялося рожевими плямами, він розслабився й повів очима по столах, приглядаючись до лісового товариства.

Воронові сподобалося, що хлопці вже давно перестали витріщатися на Птіцина й загомоніли про своє, зачадивши міцним бакуном. Вони мовби відгородилися димовою завісою і від чекіста, і від отаманів, котрі з ним чаркувалися.

Птіцин, помітно сп'янівши, не міг розібрати, чи то так накурено, чи на очі йому накотився туман.

— Всьо ето харашо, в смислє водку п'янствовать, — сказав він. — Но мнє нада к вєчєру нєпрємєнно вєрнуться в штаб гарнізона. Іначє Штерєнбєрг… будєт волноваться.

Він натякав, що в Мельниках під арештом сидять заручники, яких розстріляють, не дочекавшись його увечері. Але Семен Чучупака порадив:

— А ти напишеш йому записку, що переговори затягуються до завтра. Це ж діло непросте, тут багато чого треба обміркувати.

— Справді, напишеш записку, йому передадуть, — сказав Деркач, наливаючи ще по чарці.

Птіцин випив, узяв квашеного огірка, але не їв його, тільки розглядав з усіх боків, наче вперше побачив такого цікавого овоча.

— Ех, рєбята, жізнь-то какая начінаєтся! — проказав він замріяно. — Вам би сєять, пахать, а ви тут… Перед вамі всє галубиє далі аткрити.

Птіцин поклав огірка на стіл, підпер рукою свою пташину голівку, що вже не трималася на в'язах, і задивився десь у «голубу далечінь», видиму тільки йому. Ця сиза далина вже пливла, хиталася й вислизала з-під його стуманілого погляду.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Залишенець. Чорний ворон» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША“ на сторінці 35. Приємного читання.