Розділ «В ВАГОНІ»

Зусиллям всім неперекір

У мні трусливий, підлий звір

Бунтуєсь, плаче, мов дитя, -

Сліпая привичка життя,

Прив'язання до тих кутів,

Де я не жив, а животів,

До праці, що з'їдає дни,

А замість рож дає терни,

До того краю, що, мов смок,

Із серця ссе найкращий сок,

Аж висхне віра в нім жива, -

Тоді отрути долива.

Я чую се - не варто жить,

Життям не варто дорожить,

Тебе утративши навік,

Я чую се - єдиний лік,

Се кулька в лоб. Та що ж, хитка

Не піднімається рука.

Увесь свій жаль, увесь свій біль

Хтів я в одну звернути ціль,