Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Можливо, командир знав цю властивість своїх очей, бо він з хвилину вдивлявся в Марка, ніби сподівався побачити на його обличчі той самий паралізуючий жах. Юнга витримав цей погляд, хоч відчув таку огиду, ніби за пазуху йому вкинули пацюка.

Не діждавшись сподіваного ефекту, командир перестав дивитись на хлопця і звернувся до Анча. Шпигун без особливої поваги до командира, — він, очевидно, не був безпосередньо йому підлеглий, — вислухав, що той казав, і потім переклав Маркові:

— Командир корабля просить вас сісти й відповідати на його запитання.

«Руда гадюка», як мислено прозвав юнга людину за столом, легким рухом руки показав на стілець проти себе. Марко сів на вказане місце, а шпигун влаштувався на софі збоку, трохи позаду хлопця.

Пірати перемовились між собою кількома словами, не спускаючи очей з полоненого. Останній, намагаючись бути спокійним, з удаваною байдужістю розглядав свої коліна.

Анч поклав руку Маркові на плече і сказав:

— Ви розумієте, що потрапили разом з вашими супутницями в обставини не зовсім звичайні. Вам також зрозуміло, що про ваше перебування тут ніхто з ваших друзів не знає, і ви, можливо, думаєте, що вам загрожує небезпека. Але ті, до кого ви потрапили, зовсім не збираються чинити вам чогось злого.

— Де Люда Ананьєва і Яся Знайда? — спитав Марко.

— Який дбайливий кавалер! — усміхнувся Анч. — Вони обидві тут, на кораблі, в цілковитій безпеці.

— Чому їх не привели сюди? Можуть вони бути тут при нашій розмові?

— Бачите, тут тіснувато. Якби в нас було просторіше приміщення, ми б це, безперечно, зробили. Але дозвольте закінчити мої зауваження, які я хотів би висловити, раніш ніж ми перейдемо до основного в нашій розмові. Насамперед не вимагайте жодних пояснень, бо їх вам не даватимуть. Відповідайте без жодних заперечень на всі запитання і давайте ясні й зрозумілі пояснення, коли вас попросять. В нагороду, через деякий час, ви дістанете можливість повернутися на свій острів і до своїх друзів, правда, давши зобов'язання мовчати про те, що ви тут побачите, що почуєте і що самі говоритимете.

— А коли я не відповідатиму?

— Це не в ваших інтересах: мовчання обійдеться вам занадто дорого.

Юнга подивився на командира. Той не зрозумів їх, але, безперечно, знав, про що говорить Анч. В гадючих очах проглядали цікавість і чекання.

— Ну, а тепер перейдемо до того, для чого вас сюди покликали, — сказав Анч. — Пам'ятайте, я лише перекладач між вами і командиром.

Анч знову звернувся до командира. Той хитнув головою і щось запитав, звертаючись до Марка.

— Командир цікавиться, чому ви сьогодні ранком опинилися в бухті і куди ви пливли?

Марко помовчав, з ненавистю подивився на обох і тихо, але рішуче відповів:

— Я відповідати не хочу. Я вимагаю, щоб мене і моїх друзів негайно висадили на берег.

— Я так і знав, — глузливо викривляючи губи, сказав Анч. — Бачте, товаришу герой, висадить вас на берег ми не можемо, бо ми серед моря, а пустити вас відціля вплав — завжди зможемо. Що ж до ваших подруг, то ви ж не знаєте, чи згодні вони залишити наш корабель.