Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

XIX. АНЧ ЗДІЙСНЮЄ СВОЇ ПЛАНИ

Фотокореспондент влучно вибрав потрібний йому час. У висілку він не зустрів жодної живої істоти, а коли зайшов на подвір'я Стаха Очерета, то лише злякав курку, яка щось дзьобала коло дверей хати. Анч поторгав двері — вони були зачинені на засув. Відчинити їх було не важко. Він витяг з портфеля дротину, загнув її у формі літери «Г», встромив коротшим кінцем у дірку в дверях і одсунув засув. Колодочка на дверях у кімнату професора теж подалася легко. Замість ключа до неї підійшла вузенька бляшка.

Анч працював впевнено, швидко, але без зайвої поспішності. Вперше побачивши портфель Ананьєва, він вирішив був підмінити його, ще не знаючи, як це вдасться йому здійснити. Але обставини склалися на краще: він міг би навіть не підмінити, а просто забрати портфель або те, що було у нім. Та вирішив, ідо зручніше забрати портфель, залишивши замість нього свій, напханий старими газетами. Так можна було сподіватися, що зникнення паперів виявиться не раніш, як наступного дня.

Анч пам'ятав слова Ананьєва про те, що розв'язання технічної проблеми добування гелію з торіаніту лежить у його портфелі. Згодом, одвідуючи професора і оглядаючи кімнату, він остаточно переконався, що головніші папери зберігаються саме в портфелі, бо на Лебединому острові Ананьєв міг не боятися за них. Підміна портфеля відібрала десять-п'ятнадцять секунд. Анч оглянув востаннє кімнату і, не знайшовши більше нічого вартого уваги, вийшов і старанно зачинив двері та засунув їх на засув. Стежкою через садок він вискочив на вулицю і подався до хати Ковальчука.

Курка знову підійшла до дверей і спокійно продовжувала визбирувати розсипані кришки.

Анч повернувся додому майже разом з Ковальчуком. Останній приїхав з Лузан через Зелений Камінь. В руках інспектор ніс корзинку, замкнену на колодочку.

— Молодці, — сказав фотограф, побачивши ту корзинку. — Вони за те, що зуміли передати, а ви за те, що зуміли взяти.

— Ви знаєте, що тут? — спитав Ковальчук.

— Я просив цю штуку в попередньому листі. А лист є мені?

Інспектор подав Анчу пожмаканий брудний аркуш газети.

— Гаразд. Ну, ви спочиньте хвилин двадцять, поки я прочитаю… Сьогодні нам ще багато роботи.

Цього разу Анч не висилав Ковальчука з кімнати, а проявляв і розшифровував листа при ньому. Робив він це поспішаючи.

Тим часом Ковальчук покликав Знайду і наказав дати води вмитися та скоренько нагріти чаю, бо відчував себе стомленим. Холодна вода підбадьорила його, а міцний гарячий чай освіжив голову і заспокоїв. До чаю він підлив горілки.

Анч скінчив розшифровку і звів очі на Ковальчука. Знайда саме вийшла в сіни.

— Слухайте, Ковальчук, наші справи на дві третини закінчені. Сьогодні перед ранком, коли зайде місяць, ми будемо з вами на борту «Каймана». Залишаються, власне, останні хвилини. Зараз ви сядете у свій каюк і вирушите в Соколиний. Каюком пристанете до «Колумба», щоб було зручніше зійти на берег. Ви візьмете з собою цю корзинку і, переходячи через шхуну, залишите її там. Коли на «Колумбі» нікого не буде, а я певен, що там нікого не буде, бо весь екіпаж на святі, заховайте корзинку якнайкраще. Потім покажетеся між людьми і залишитесь там, доки «Колумб» та човни не вийдуть на прогулянку. Професор Ананьєв і його дочка збираються їхати на шхуні. Якщо професор передумає, зробіть все можливе, щоб він таки поїхав, інакше нам доведеться залишатися на цьому острові ще довго. Як тільки шхуна відійде, женіть каюком через бухту. Я чекаю вас біля нашої байдарки.

— Але що ж у цій корзинці? — тремтячим голосом спитав Ковальчук.

— Зараз побачите.

Анч одімкнув колодочку, підняв кришку й витяг з корзинки грубу вовняну хустку. Під хусткою лежала темна бляшана коробка з годинником, подібним до будильника.

— Тільки не лякайтесь, — попередив Анч, — ви везли цю річ цілий день і нічого не трапилося… Це — пекельна машинка. Зараз ми визначимо час, коли вона мусить вибухнути. Виїдуть вони о дев'ятій, можуть запізнитися, ну, о десятій, в усякому разі.

Анч перевів стрілку годинника на 10 годин 45 хвилин, а потім завів машинку.