Розділ «Частина друга Про Румцайса та розбійницького сина Ціпісека»

— Та вже годі! — гукнув Румцайс. — Там у вас, пані княгине, не буде підлоги під ногами!

Але княгиня підскочила, вітер підхопив її кринолін і підніс її ще вище до Місяця. Спершу вона весело кричала по-французьки:

— Анкруаябль, маніфік, еклятан![35]

Та коли княгиня оглянула Місяць зблизька, їй захотілося спуститись униз. Тільки як?

— Туди вже я не дістану, — сказав Румцайс. — Як княгиня забажала, так воно і сталося.

Княгиня висіла під самим небом, а їчинці сміялися, дивлячись на неї.

А пан князь турбувався, що княгиня може впустити з ноги черевичок з золотим каблуком, і хтось украде його.

Сама княгиня весь час хукала собі на руки, бо там, нагорі, було холодно. Нарешті вона вигукнула:

— Хутчіш!

Це щоб їй допомогли спуститися.

— Ну що ж, доведеться прислати сюди одного чоловіка. Він так само високий, як наша княгиня вередлива, — сказав Румцайс, пішов на військовий плац і звелів велетню Цумштайнові встати.

Цумштайнові не треба було навіть підкладати камінець під п'яти. Потягнувся він, зняв княгиню з неба і поставив на ринковий майдан.

34. Як Румцайс змусив попрацювати велетня Цумштайна вдруге

Якось їчинський князь почув, що у його величності імператора в саду є яблуня, біля якої з кожного боку стоїть гренадер із зарядженою гвинтівкою. Ту яблуню доглядає сам імператор. Восени він обкопує її золотою лопаткою, а весною бере білі рукавички і сам махає бджолам, щоб сідали на квіти. Коли достигає перше яблуко, імператор наказує вистрелити з гармати і тільки потім з'їдає його.

— Таку яблуню і я хотів би мати, — заздро зітхнув їчинський князь, аж його атласний каптан взявся брижами на плечах.

Почула це княгиня, покликала лакея Фріцека і звеліла йому:

— Поїдеш у Відень і принесеш зернятко з яблуні його імператорської величності. Більше нічого в мене не питай, а вправляйся сам.

Фріцек приїхав до Відня, але й гадки не мав, як узятися до діла. Став він проти палацу і так стояв три дні. На четвертий день відчинилося в палаці вікно. До вікна підійшов імператор: він гриз яблуко. Фріцек показав йому язика. Його імператорська величність розгнівався, затупав ногами і пошпурив яблучним качаном у Фріцека. А той вхопив качан, загорнув у шовкову хусточку і мерщій поїхав назад до Їчина.

В Їчині вже чекала княгиня із садівником. Садівник вибрав із качана зернятко, і княгиня віднесла його на срібній тарілці панові князю.

— Мон шер, я несу вам імператорське зернятко!