Розділ «Частина перша Розбійник Румцайс»

— Ба, не буде! Лови, Румцайсе! — гукнула Манка.

У розчинене вікно влетіли в залу два кремінці. Румцайс кинувся до них і пакресав собі повну люльку іскор.

Затягнувся він раз — у люльці зашкварчало, і всі затихли.

Затягнувся вдруге — із люльки повалив дим, і всі скрикнули.

Затягнувся втретє — із люльки загриміло. Розбійницький тютюн почав витворяти дива!..

Княгиню тютюновий дим притримав на троні, посадив коло неї лисого генерала і заніс їх разом із троном аж у сусіднє місто.

Графенятам надавав добрячих стусанів межи плечі.

Графських дочок розкрутив, наче дзиги, так що їх треба було спиняти силою.

Тільки Румцайс того вже не чекав. Вибіг він із замку, взяв Манку за руку і повів її у замковий сад, просто під яблуню з червоними яблуками.

6. Як Румцайс утопив змія

Пан князь сидів собі замкнений у малій башті замку, княгиня Майолена ще не повернулася із сусіднього міста, але розбійницьке життя так уже влаштоване, що на трояндах спочивати нікому не доводиться.

Одного дня у Румцайса не стало чим стріляти. Узяв він мішок і каже Манці:

— Треба глянути, чи дозріли вже цьогорічні жолуді, а то нема чим пістоля заряджати.

Прийшов він до старого дуба на роздоріжжі і побачив, що на найвищій гілляці сидить помічник учителя Вочічко з Їчина, розглядає у збільшувальне скло жолуді і щось пише про них собі у книжку. Раптом олівець вислизнув у нього з рук, Вочічко хотів підхопити його, але нетренована нога помічника вчителя зіслизнула з гілки, він зірвався і зачепився пряжкою за сучок. Так і висів Вочічко, репетуючи з переляку на весь Ржаголецький ліс.

Румцайс легким розбійницьким кроком підскочив до дуба, струсонув його, і Вочічко впав прямо йому в обійми. Передусім подивився, чи не розбилось у нього збільшувальне скло, а тоді сказав Румцайсові:

— Дякую. Я Вочічко — помічник учителя з Їчина, знавець хімічних і фізичних матерій. Якщо вам коли-небудь знадобиться порада, знайдете мене у школі.

Румцайс кивнув головою, вивів Вочічка на узлісся й показав, як дійти імператорською дорогою до Їчина.

Потім Румцайс вернувся до дуба. Там уже чекала Манка з повним кошиком випраної розбійницької одежі. Привітно йому всміхнулася та й каже:

— Хотіла була вішати білизну, та забула прищіпки в печері. Може, ти, Румцайсику, постоїш отут, біля кошика?

Румцайс кивнув головою, і Манка побігла. Щоб зручніше було чекати, прихилився Румцайс до дуба. А дуб той, мабуть, уражений був блискавкою, або щось порушилося у нього в корінні, коли Румцайс струшував з нього помічника вчителя. Щось затріщало, дуб повалився, і лишилася після нього яма. Манка, яка тим часом прибігла з прищіпками, здивовано спинилася над нею. Із ями вів униз підземний хід.