Розділ «Семен Палій. Герой Українського народа»

Але й рушниця Палієва, се не була звичайна собі стрільба. Розказують, що коли Семен спалив чорта, приступив до нього старезний дїд, білий як снїг, тай каже: «На тобі сю рушницю за те, щось убив сатану, тілько шануй її, будеш ти, каже великий лицар і побіждати мені неприятеля; будеш ти, каже, міняти ся як місяць: місяць зостарієть ся – зостарієш ся і ти; зійде молодим, будеш молодим і ти: вертай сину на Сїч». Сказав се дїд і Бог зна де дїв ся, бо не простий чоловік він був, а святий Апостол. І став Семен воювати сею рушницею, і що наведе нею на ряд ворогів, то вони як полова сиплять ся.

Певна річ, що в усїх тих розказах народних нема богато правди: але то не раз так було за давних козацьких часів, що нарід з уст до уст розказував собі всїлякі подібні дива про неодного козака-запорожця, який у горячих борбах вславив ся шаленою відвагою, пекольною силою та диким завзятєм. Такі козаки-лицарі звали ся характерниками. До ряду тих народних героїв добув собі швидко приступ і С. Палїй.

На Запорожу не зажив Палїй довго. З ватагою сміливих людий іде він з Сїчи в правобічну Україну, що. як ми вже розказували через безнастанні війни майже зовсім була опустіла – і тут починає скликати людий у козаки, задумує заснувати нову українську державу та розширити її з часом на всю Україну. Воля, братерство і рівність мали бути підвалинами нової держави: давний козацький лад мав станути в місце пансько-шляхотського; козацька рада мала заступити польську управу.

«Братерська наша воля без хлопа і без пана» мала віджити знов, як про се каже Шевченко в поемі  «Чернець», де як раз співає ся про Палїя.

От і стали до Палїя напливати цілі громади народу, що терпів панщину, чи по московськім боцї, чи у Польщі. Осередком народного руху став Хвастів, і з відти запускали ся ватаги на всї сторони, та вигоняли шляхту, жидів та католицьких ксьондзів. Палїй лагодив загальне повстанє проти Польщі. І дійсно р. 1701 в купі з гетьманом Самусем запалив народний рух на Волині й Подїлю. Козаки заволоділи Бердичевом і заподїяли там різню. Відтак займили Білу Церков. Пани й жиди утікали громадами, хто взагалі встиг живими добути ся. А тимчасом щораз більше народу збігало ся до Палія і повстанє ширило ся сильно.

Рух став небезпечний для Польщі. Але, що вона була сама безсильна і надто занята иньшою війною, тож звертала ся більше разів до московського царя Петра, аби поміг приборкати Українцїв.

І бачимо тут наглядний примір історичний, що сотки разів повторяв ся в нашій минувшинї, тай нинї не трудно його нераз добачити. Польща й Москва, два тяжкі неприятелї з зовсїм суперечними інтересами, подають собі спільно руку, коли йде о здавленє грізного сусїда, укр. великана.

Приступив тут ще до роботи проти Палія гетьман лївобережної (московської) України, Мазепа. Він бояв ся, що як Палій розворушить нарід до повстаня не лиш по правім, але й по лївім боцї Днїпра, то готов нарід його самого скинути з гетьманства, а вибрати гетьманом Палїя. Бо треба знати, що нарід не любив Мазепу за його шляхотсько-аристократичні погляди. От і Мазепа починає обмовляти Палїя перед царем, а в кінци підступом зловив його і віддав цареви в руки.

Увесь біль і уся лють народа звернула ся проти Мазепи за те, що він підступним способом відобрав народови його любимця, геройського проводира та щирого демокрота народолюбця. Богато народних пісень прегарно оспівує ту хвилю арештованя Палїєвого, і в них Мазепа прозиваний «проклятим псом» та подібними словами. Ось одна пісня:

«Ой із-під річки та із-під Лиману та вітер повіває.

Там Мазепа Палїя Семена на охоту взиває: 

«Ой прибудь, прибудь. Палїю Семене на охоту до мене.

Ой не буде, Палїю Семене тобі кривди від мене».

Оттак Палїй не перечуваючи нічого лихого, прибув до Мазепи. Гетьман його приймає та наповає. Аж тут;

«Ой, як крикнув проклятий Мазепа та на свої улани: 

«Возьміть, возьміть Палїя Семена та збийте в кайдани!» 

Ой збили Палїя Семена, та вкинули в темницю.

Сам поїхав проклятий Мазепа аж до царя на столицю. 

«Ой чолом, чолом, найяснїйший царю, превеликая сило, 

Хоче Палїй на тебе руку підняти; а Москву в пень спалити».