Розділ «АВАНТУРНЕ ЖУРНАЛЬНЕ ОПОВІДАННЯ»

— Це через шторм, — сказав другий. — Він утік під захистом бурі, коли ось-ось мусили його взяти.

— Але як то вийшло? — спитав хлоп'ячий голос. — Поліцейські присягаються, що вони були вже коло нього, коли знявся шторм, — оце тут, біля вашого паркану. Я не дав би йому втекти, даю одрубати собі руку! Я певний, хоч що, що він десь тут, на березі. Коли ви нічого не маєте проти, містер джонсон, я б ще разочок подивився тут.

— Дивіться, прошу, мастер Страттон, — одповів власник гамарні. — Але ми повивертали тут усі кутки догори ногами — і хоч би що! Я гадаю, якна мене, то він ухопив і тепер човна десь на морі.

Почувши прізвище «Страттон», Комбо настовбурчив вуха, — невже ж це син управителя банку, що його він застрелив, забивши попереду батька? От так штука, коли так! Швидко він упевнився.

— Бідний хлопчина, — сказав один з людей. — Я добре знав його батька, перше ніж оцей звір Комбо його забив. Він пришив також і це кошеня, чи не так, хазяїне?

— Поранив його добре, — одказав Джонсон. — Його мати хотіла, щоб він узяв посаду в банкові, коли він вийшов із лікарні. Вони зараз йому запропонували це, але він чисто одмовився. Отже, вони віддали його до мене в науку. Спритний хлопець і жваво взявся до діла. Багато доклав рук до «Червоного Вартового». До речі, він же й робив план. Нумо, хлопці, хай скілька душ іде до Морського складу й візьміть тачку, щоб вивезти «Вартового». Вони збираються ставити його взавтра, коли поховають бідолаху Аштона.

Що й казати, — пробурмотів убивця, ледве стримуючи смішок, і знітився, уникаючи круглої світляної плями. Дуже забавно, що син чоловіка, якого він забив за те, що той не схотів по команді підняти руки, що син цього самого чоловіка найбільше спричинився до збудування цієї знаменитої схованк и . Нікому й не приснилося б шукати його тут. Це було ясно. Вночі він вийде, і коли б йому пощастило ще вкрасти коня, він міг би ще й попасти колись усіх отих людей.

Вони, очевидячки, збирались відвезти оцю штуку десь інде, вглиб країни; може бути, що залізницею. Скидалось на те, що це була якась нова винайдена штука для скотарства; можливо, щоб купати вівці. Якби вони тільки вкинули туди який шматок, він потрапив би саме куди треба. Але коли б цього й не трапилось, йому поки що вистачить табаку? Так точилася думка злочинця. Він уже бачив себе в думках на волі, знов у своїх старих місцях, — чи й ще далі, ген в глибу країни.

Інколи він чув близько голос, що казав: «Що нового?»

«Нічого, — одповідав голос, що належав молодому Страт-тонові. — Обшукали порт Ендевер згори донизу — і хоч би що! Тепер партія пішла в глиб, а друга шукає берегом обабіч гавани. Я повернувся, бо надумав, що покришка «Червоного Вартового» трішки завелика, як на отвір, і я знаю, що вони не схотять тепер ждати, бо вже наготували швартови на рифі».

Потім був такий звук, наче різали холодною пилкою по залізу, щось притулили до дірки й зачинили так щільно, що не зосталося ні промінчика світла. Раптом буй покотили, добре струшуючи й перекидаючи того, хто в нім був. Він глухо мимрив прокляття, силкуючись звестися й марно шукаючи за що-небудь учепитись. Темно було, як у бочці, і спека од сонця, що нагрівало залізні листи ще зранку, зробилась нестерпучою з того часу, як замкнули єдиний отвір. В одчаю бідолаха скинув з себе все і голий лежав на одежі; гаряче залізо люто пекло його тіло там, де йому траплялось його торкнути. Зненацька він відчув, що його схованку піднято зовсім угору, і вона поїхала. Спека чимраз дужчала, і піт зливою котився по тілу. Він зціпив зуби й терпів. Тепер він почував, що рух його схованки змінився — вона летіла в повітрі — глухе торохтіння почулося йому. Саме в цей момент «Вартового» піднімали на борт портового судна «Тетіда» — капітан Гейнс, — і торохтіння йшло від її парового крану.

Тепер трошки посвіжішало. Але його вразив зовсім інший, цілком новий рух. Запевне знав він, що до цього часу йому не траплялось його переживати. Це не був рух залізниці. Та що так боляче стримувало його подих і стискало горло залізними обценьками? Повітря! Повітря, господи мій! Він надаремно шукав у густій темряві дірки, збиваючи собі пальці й ламаючи собі нігті об уклепані прогоничі. Але він згубив усяке почуття місця й шукав дірку вгорі, а вона була в нього під ногами.

Але, якби він і знайшов її, це б йому не допомогло нічого — вона була добре вкручена й закріплена суриком, тепер уже твердим, як сталь. Атмосфера чимраз гусла й гусла, його подих виходив і вертався зі свистом. Ніби сотні тонн тяжіли на його грудях, і серце стукотіло, як молоток.

Може, вперше зроду його напав жах. Де він? Що з ним буде? І коли він вовтузивсь, б'ючись об розпечені стінки своєї в'язниці, хапаючись повітря, його нога раптом торкнула ручні кайдани забитого вартового, що він узяв разом з його поясом, — здавалося, довгі роки тому, — у тюрмі. Він узяв їх і з усієї охлялої, істеричної сили бив у залізні листи жахливої пастки.

Раптом вона змінила свою поставу, стала сторч. Він упав коміть головою на дно її і лежав там зігнувшись, — вогнева спека замінилася на свіжу прохолоду. Груди йому розривало, і чудні вогневі візерунки затанцювали перед його розплющеними очима. Щось зловісно задзвонило йому в ухах. Дзвін! Як він ненавидів дзвони! Дін, дон, дон, дін... Тепер він знає... Вони його все ж таки повісили... Це був тюремний дзвін... Він ще не зовсім умер... Він бовтається на мотузку... Прокляття їм усім...

«Чи не здавалося вам, що там щось усередині торохтіло і стукало, коли ми спускали «Вартового» за борт», — спитав начальник порту, коли «Тетіда» розводила пари від «Кота з Кошенятами».

«Голівки з прогонича та один чи два поганих шруби», — одповів старий шкіпер коротко, скидаючи оком назад, де здоровий червоний буй качавсь на воді, вклоняючись і киваючи стрічному західному вітрові. Од нього виразно долітали похмурі звуки дзвону.

__________________________________________

УВАГА:

1. Курсив — структурна мотивація.