РОЗДІЛ VII. ГАЛИЧИНА ЗА ЧАСІВ КНЯЗЯ ЯРОСЛАВА ОСМОМИСЛА

Ярослав Володимирович Осмомисл у 1153 році після смерті свого батька князя Володимира Галицького посів на галицький престол. До цього часу Ярослав вже три роки був одружений на Ользі, дочці князя Юрія Довгорукого, і в 1151 році у них народився син, якого на честь діда назвали Володимиром.

Крім Володимира, у Ярослава пізніше було ще три дочки: найстаршу, на (ім'я невідоме) ще малою посватали за майбутнього угорського короля Стефана III (Іштвана), але шлюб цей у 1164 році розладнався і вона вдруге вийшла заміж за новгородського князя Мстислава Ростиславича; друга - Сфросинія, була дружиною Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославича (Ярославна зі "Слова о полку Ігоревім"); третя - Вишеслава, була дружиною польського князя Одона, сина Великого князя Польського Мешко III Старого.

Був ще один син Олег (Мстислав), але про нього йтиметься далі.

Ярослав правив Галичем з 1153 по 1187 рр. ставши одним з най- сильніших і найбільш поважних у давньоруському суспільстві воло

дарів. Про нього з шаною пишуть літописи "Був же він князь (Ярослав. - Авт.) і мудрий, і красномовний, і богобійний, і поважний в усіх землях, і славен військами, - бо де була йому обидь, то сам він не ходив полками своїми, а посилав їх з воєводами. Він бо навів лад у землі своїй і милостиню щедру роздавав, прочан люблячи і жебраків годуючи. Чорноризький чин люблячи і честь їм воздаючи од могутності своєї, він в усьому сповняв закон божий, до церковників сам приходячи і дбаючи добре про них" (Іпатіївський літопис).

"З усіма князями він жив у злагоді й раді, особливо дбав про порядок своєї землі і тому всім сусідам був страшний. Ніхто не смів на нього нападати, тому що воєводи його, безперестану грекам, уграм і чехам допомагаючи, були уміли в ратних справах і хоробрі в битві. Земля ж його була повна в усьому достатку, процвітала і множилася в людях, тому що умільці та ремісники з усіх країн до нього приходили і городи населяли, котрими збагачувалася земля Галицька в усьому. По Дунаю він городи укріпив, купцями населив; тим, які торгували через море в Греках і ремесла налагоджували, він зі своїх маєтностей допомагав. Він був щедрим, милостивим і правосудним, через те безліч іноземців йому служило. Навчений був, багато книг читав. У церковному чині багато що виправляв, і клір влаштовуючи і навчаючи, зловір'я скореняв, а мудрості і правдивої віри навчав і вчити спонукав. Ченців же і їхні прибутки призначив для навчання дітей" ("Літопис Руський" за В.Татищева).

Ярослав Володимирович Осмомисл (ЗО р. XII - 1187) син князя Володимира (Володимирка) Володаревича та Софії дочки угорського короля Коломана (Кальмана). Князь Галицький 1153-1187 рр. Літопис характеризує його як "князя мудрого й красномовного, богобоязненого, поважаного по чужих землях і славного своїми полками". Поширив територію князівства колонізуючи Дністер, посідання його доходили до Дунаю. Зміцнив союз з Угорщиною та Польщею шлюбом своїх дочок з королем Стефаном III (Іштваном) та князем Одоном. Спирався на поміч князя Суздальського і великого князя Київського Юрія Довгорукого з дочкою якого (Ольгою) був одружений. У 1164 р. дав притулок суперникові візантійського імператора Мануїла І Ан- дроніку Комніну, а в 1167 р. уклав із Мануїлом союз. У 1165 р. визнав ленну залежність від імператора Священої Римської імперії Фрідріха І Барбароси. За неповними даними його дружини приймали участь у III Хрестовому похо- ді проти султана Єгипту і Сірії Юсуфа Саладіна (Салахад-діна) (1138-1193).

Князь заснував єпископську кафедру в Галичі. Але у внутрішніх справах повністю залежав від галицьких бояр, котрі втручалися навіть у приватне життя князя.

Прозваний у "Слові о полку Ігоревім" Осмомислом. Значення цього слова має декілька тлумачень: від восьми його думок чи турбот; від знання восьми мов; від того, що він був розумний за вісім чоловік і т.д.

Невідомий автор "Слова о полку Ігоревім" продовжив характеристику Ярослава Володимировича: "...Галицький Осмомисл Ярославе! Високо сидиш ти На своїм золотокованім престолі, Підперши гори угорські Своїми залізними військами, Заступивши королеві дорогу, Зачинивши ворота на Дунаї, Через хмари каміння кидаючи, Суд по Дунай радячи. Грози твої по землям течуть, Одчиняєш ти браму Києву, Стріляєш із отчого столу золотого На султанів у далеких землях".

Галицький князь підтримав суперника імператора Візантії Мануїла І майбутнього імператора Андроніка Комніна. У 1164 році, як пише літописець, "Ярослав, з великою любов'ю прийняв у себе Андроніка Комніна, котрий після повернення до Константинополя наказав написати на стінах побудованого ним палацу сцени з минулого життя, в тому числі різні епізоди полювання на турів (зубрів) під час його перебування в Галичині у князя Ярослава".

Літописи і автор "Слова" змальовують могутнього володаря, який мав велику владу, але це було перебільшенням.

Ярославу нелегко було втриматися на галицькому престолі: місцеві бояри йому не довіряли, принижували його, навіть якось на початку князювання не дозволили приймати участь у битві, заявивши, що і без нього обійдуться. Князів які правили Галичем, обирали на зборах - "Віче". Але само Віче було в руках багатих та сильних володарів земель - бояр. Галицькі князі знаходились в такій залежності від віча, точніше бояр, що вони не тільки слідкували за політичною діяльністю князів, але й за домашнім життям.

Галицьке боярство являло собою історичний феномен, якого не знали інші князівства й землі Південної Русі. Історикам невідомий початковий етап становлення економічної й політичної сили бояр Галицького князівства. На сторінках літописів та хронік вони несподівано з'являються вже сильними й пихатими.

Особливістю державного пристрою Галицько-Волинської землі було те, що вона довгий час не ділилася на долі. Як і в інших російських землях, найвищими органами влади були князь, рада бояр і віче. Ступінь політичного впливу і влада кожного їх цих органів були тут різні. Провідну роль в політичному житті виконували бояри. Вони розпоряджалися княжим столом, запрошували і зміщували князів. Корпоративним органом галицького боярства була Боярська Рада (Боярська дума). Князі шукали собі підтримку у віче. Проте віче не стало реальною силою.

Не всі жителі міста мали право брати участь у вічових зборах. Таке право належало вільному чоловічому населенню міста. Жінки, діти, холопи і закупи (тобто люди, які тимчасово втратили свободу) не були членами вічових зборів.

Народ на віче скликався особливими глашатаями або дзвонами.

Покликання князя, що складає одне з основних прав віча в усіх староруських землях, в Галичині та на Волині, робиться правом Боярської думи. Головною підставою участі в думі служило власне право, що належить "старим" боярам, а пізніше князям і панам, тобто крупним землевласникам.

Вся Галицько-Волинська земля ділилася на воєводства, на чолі яких стояли воєводи, що призначалися з числа боярства. Як правителі провінцій бояри, зі свого боку, роздають менші адміністративні одиниці - волості - в управління "меншим" боярам.