Розділ «Том IX. Роки 1650-1657»

Варто зазначити, що оповіданнє про Сучавську облогу в сім німецькім збірнику, що інформував Центральну Европу про східнє-европейські події цілком свобіне від усяких лєґенд, котрим розписували особу Тимоша місцеві анекдотисти, і ставиться до його проводу в сучавсьгій кампанії з великим признаннєм і повагою.

Сучавське військо борониться, федорович наступник Тимоша, гетьман надходить, переговори з сучавським військом.

Я вважав потрібним спинитися на сих оповіданнях, і на сій ліриці, бо все се досить характеристичне-не для особи Тимоша, а для часу і оточення. Докладну ж дату події дає лист воєводи Стефана до канцлєра 18 вересня: “Нічого певнішого не маю подати до відома в. м. як те, що 12-го пострілено з гармати сина Хмельницького, і він на сім тижні помер” [1687].

Але-додає Стефан-“чернь з полковниками і сотниками, поправивши шанці при тій фортеці, борються далі, і штурмом їх взяти трудно-хіба виморити голодом; тому я мушу залишити штурми, щоб не тратити людей, і доти їх тримати в обозі, поки вони не піддадуться, або не розбіжаться”.

Останні слова пояснюються вістями з королівського обозу, 23 вересня: очевидно, діставши вість про смерть Тимоша, Стефан і його союзники понадіялись на прострацію обложених, викликану сею катастрофою, і спробували їх штурмувати, але попіклись. “Наші й Угри діставши відомість (про смерть Тимоша) цілий день і ніч штурмували, але нічого не добились, тільки понесли велику шкоду в людях” [1688]. Рудавский се представляє инакше, як козацьку вилазку, зроблену другого дня по смерти Тимоша. Під проводом Федоровича вибраного за ватажка після смерти Тимоша, козаки напавши на неприятельські окопи, збили сторожу, і викликали таку паніку, що коли б Денгоф не стримав утікачів, — польсько-угорський табор впав би в їх руки.

Костин навпаки представляє що козаки, “поставивши після смерти гетьманом якогось Федоровича, стратили всяку енерґію і відвагу; одної ночи в їх таборі стався такий переполох, що всі як вівці кинулися на міст, і так тислися, що богато їх попадало в рів і погинуло, а як неприятель догадався б напасти під ту хвилю, то певно здобув би їх табор” [1689].

Коховский оповідає, що козаки заховали тіло Тимоша в наметі і протягом тижня таїли його смерть, чи для того щоб Хмельницький, довідавшись про смерть сина, не закинув гадки про рятуваннє залоги, чи щоб не осмілити сею вісткою ворогів. Представляючи властивою героїнею сеї облоги дружину Лупула, він малює, як то вона з дамами свого двору обходить козаків і з плачем благає, аби далі з такою ж вірністю, як билися за Тимоша, бились за його дружину, що носить в собі його дитину, і козаки схвильовані слізми і красою сих волоських жінок піднявши до гори правиці присягають не полишити, але вірно боронити їх в усіх небезпеках. В коротшій і менш мальовничій форми знаходимо сей мотив і в Th. Eur. [1690].

Сяк чи так, козацька залога не вважаючи на утрату Тимоша дійсно боронилась завзято, і скоро перед союзниками стало питаннє, як же бути далі? Не вважаючи на всі запевнення воєводи Стефана, що хан готов покинути козаків і перейти на сторону короля, инші вісти говорили, що хан рушає в поміч козакам, і кінець кінцем може впасти під Сучаву разом з козаками, або відтяти головне польське військо від того, що стояло під Сучавою. З другої сторони не виключений був якийсь виступ на користь Лупула з боку Порти-її сілістрійського баші наприклад. Се викликало трівогу у коаліції, їй бажалось як найскорше ліквідувати сучавский інцидент-“аби неприятельська сила, наступивши на розділені наші сили не наробила замішання або під Сучавою, або під Жванцем, такого, що й трудно було б полагодити при розділених силах”, як висловлюється “Нарратива” з польського становища, і так само алярмував Ракоцій. Висилаючи своїх послів до польського обозу в середніх днях вересня, він обіцяє в найближчих днях вислати під Сучаву нове військо під проводом Кеменя, і просить польський штаб з сього боку зробити все можливе для скоршої ліквідації Сучави: посунути польську армію далі Дністром під Могилів або Рашков, щоб заступити дорогу козакам і Татарам, і відвести сілістрійського башу від плянів наступу, а за те обіцяє по ліквідації сучавської облоги післати своє військо в поміч Полякам на козаків, і т. д. [1691]. Про Лупула приходили вісти, що до нього вже прийшло 10 тисяч козаків і йдуть в поміч Сучаві [1692]. Коли б за сім посунув іще сам гетьман, не тільки б Сучава була звільнена, але б уся кампанія, і вся дунайська ситуація набрала б зовсім иншого обороту.

Як побачимо далі, тільки зійшовшися з ханом, і договорившися з ним що до кампанії, гетьман доперва в початках жовтня вирядив сильне козацьке й татарське військо на виручку сина й сучавських скарбів. Козацькі вістуни мабуть перебільшуючи рахують його на 50 тисяч козаків, решта Татар; але й меншого було досить, аби взявши в два огні польсько-угорське військо, що облягало Сучаву, збити його на пірря. Але ся ратункова армія не потрапила дати вісти обложеним, і поки наспіла, вони вже піддалися. Була в яких двох днях від Сучави, коли одержала вість, що сучавська залога замирилася й вийшла з Сучави [1693]. Поляки вчас зміркували ситуацію й рішили запропонувати обложеним можливо легкі умови, з огляду на можливість порятунку. Угорське і волоське військо нудилося довгою облогою і хотіло як найскорше покінчити з Сучавою, а королеві хотілось, згідно з обіцянками сих своїх союзників найскорше дістати їх військо для операцій против козаків. Здобути Сучавську залогу силою здавалось безнадійним. “Козаки під сучавським замком ще бороняться сильно. Добре окопались, і ще краще копають далі. Пороху ще мають доволі, але худоби вже нема. Коней мають іще досить, і ними живляться. Коли б їм як скорше післати муки і худоби за ті коні-котрі добрі”, читаємо в одній реляції [1694].

Де що небезінтересне для останніх стадій облоги Сучави, поруч явних видумок, міститься в відомостях зібраних московським гонцем Вонифатьевим в королівськім таборі з 9 до 14 жовтня, себ то в момент капітуляції. В Сучаві з Домною і Тимошем було 10 тис. молдавського війська і 12 тис. козацького, а під Сучавою польського війська з полк. Кондрацким 10 тис., венгерського війська з “полковником Янушем” 2 тисячі, та на семигородський границі стоїть 3 тисячі Ракоцієвого війська. Від Матвія мутьянського воєводи 2 тис., з новим воєводою Стефаном Лоґофетом 7 тис.-стоїть в 6 милях від Сучави на яській дорозі. Польське військо облегло Сучаву, а угорське і мутьянське військо стоїть окремо (порознь). “Одинадцятого” (мб. 21 вересня н. с.) польське військо приступало під Сучаву, але не здобуло; молдавське, угорське і мутьянське військо їм не помогло і на приступ не ходило. А козаки підчас приступу казали Полякам, що Тимоша вбито з гармати в ногу: був він жив після того 3 дні і потім помер, а на його місце козаки вибрали двох людей: Ходоровича та Ковалька. Після сього вибору Ходорович і Ковалько ходили “на вилазку” на Поляків і вбили Поляків 340 чоловіка. Всього пробули козаки в облозі 8 тижнів, і як у них в Сучаві не стало хліба, вони прислали до полк. Кондрацкого таку заяву, що вони готові замиритися з Поляками, аби їм король дав пробаченнє, бо їм нема за кого стояти, як Тимоша вбито. Вислали з городу гармати і три дні “переїздили з польськими людьми”. А за той час півчетвертої тисячі козаків вийшло з Сучави і провезли до Сучави 400 возів усякого запасу. Поляки довідавшися, що козаки везуть до городу всякий запас, хотіли їх захопити і не допустити до города. Але ті козаки стали з ними битись, а з города вийшли люде на вилазку, за той час ті козаки що виїздили по запаси, пройшли до городу; з тих гармат що були вивезені з міста, козаки під той час почали стріляти на польське військо, а потім забрали їх назад до міста. Підчас тої битви взято двох козаків і привезено до королівського обозу, і вони казали на допиті, що Тиміш живий. Після того козаки сиділи в Сучаві ще 4 дні і випустили 3 тис. козаків “війною”; до них почали приставати різні люде, і Поляки побачивши, що козаків стає все більше, а почувши до того, що старий господар іде “на одсіч Сучави” з козацьким і татарським військом, — відступили від Сучави і йдуть до королівського обозу. Старий господар пішов таки був з Білої Церкви з козаками й Татарами “на одсіч Сучави”, але як почув що козаки провезли до Сучави великі запаси, він вернувся з дороги “з Аркужа Поля” (Рашкова?) і став з військом “у Винницях”, чекає Хмельницкого, а має з собою 10 тис. козаків і 20 тис. Татар [1695].

Капітуляція, поляки побивають козаків, козаки виходять на Україну.

Кінець кінцем після ріжних нарад з сенаторами, де маршалок Любомірский виступив з гострою критикою всіх королівських операцій і радив, кинувши всякі плани на Україну, тікати завчасу від можливої конфузії до дому-рішено було за всяку ціну зліквідувати сучавський інцідент [1696]. Вислано було з відділом кінноти і артілєрією Гувальда, на випадок коли б дійсно прийшло нове козацьке військо обіцяли послати під Сучаву всю кінноту, — але заразом вирядили до обложених, до Лупулової рідні й козацького війська на переговори полк. Маховского як зручного дипльомата: обіцяти їм життє, свобідний вихід з усім що мали, під обовязком вчинити присягу тільки вірности і льояльности, і виконати ріжні церемонії покори [1697]. Кемень, що прийшов під Сучаву з новим військом, теж радо пристав до сього проєкту, іменем угорської сторони і після кількох днів переговорів козацьке військо сильно і безвихідно притиснене безвіддєм, не підозріваючи, що йде поміч, і вже така близька, згодилося на капітуляцію і зложило присягу на поданий йому текст. Умови переказуються в польських джерелах так:

“Обложені вчинять присягу вірности королеві, а Ракоцію і обом воєводам, його союзникам-на добросусідські відносини. На знак покори і вдячности положать всі корогви перед гетьманами і комісарами і віддадуть королеві і князеві ссмигородському, а собі лишають тільки десять, що їм позволив король і семигородський князь. Зложать на землю перед ними ж всю зброю і більшу стрільбу, яку досі вживали, і назад її відберуть потім як зложать присягу.

З замку нічого не візьмуть-лишать так як застали, в людях і річах. Всі шати і достатки Тимошеві будуть віддані гетьманам і комісарам, і все заграблене з церков волоських буде повернене. Виходячи з Волощини ніякої шкоди чинити не будуть. Старому господареві волоському і його прихильникам більше не будуть давати ніякої помочи.

Я, Микола Хведорович, старший на той час війська Запорозького, з товаришами і полковниками своїми присягаю Пресвятій Трійці, Пресвятій Діві і всім святим, що ми дізнавши ласки і милосердя-перед усім короля й. м., н. п. м., і князя семигородського, а також і господарів їх м., присягаємо королеві й. м. на підданство і послушенство за таку його милостиву ласку, кн. семигородському-ніяким чином не наступати ні на осіб, ні на державу його, а навпаки-против неприятелів його ставитись; так саме і що до господарів їх м. і що до умов (капітуляції). Діялося під Сочавою дня 9 жовтня”.

В більшости копій сі “пункти” надписуються й подаються за такі що їх козаки мовляв, прийняли, і на них піддалися [1698]. Але копія збірки Ґоліньского має инакший заголовок: “пункти найясніш. короля польського, доручені Себастьянові Маховскому” (л. 650), і судячи з їх стилізації, се дуже правдоподібно, що маємо перед собою польський проєкт, поданий через Маховского насамперед під увагу Кеменя і товаришів-тому зложений латинською мовою. Формула присяги також може бути тільки польським проєктом [1699]. Про дійсні умови козацької капітуляції судити на їх підставі не можемо, а властиво-можемо думати, що вона відбулася на умовах ще лекших, тим більше, що за деякими дуже правдоподібними звістками, при капітуляції було застережено, що се сучавське військо після капітуляції пристане до королівського.

Найбільш виразно оповідає се Коховский-мовляв тайною умовою з Федоровичем було договорено, що після сеї капітуляції козацьке сучавське військо під полишеними йому корогвами піде до королівського табору, і буде служити королеві в наступній кампанії, щоб загладити свій бунт. Подібне, тільки менш виразно, кажуть і деякі сучасні листи [1700]. Але якби там не умовлялись і що б не обіцялось, все уневажнили віроломні вчинки польської сторони. “Нарратива” й Кравс оповідають, розходячися в подробицях, але згідно в головнім, що коли козаки зложили присягу і стали виходити з свого табору, щоб розстаратись поживи і коней, їм не тільки що продавали поживу по страшних цінах, користаючи з їх тяжкого становища, але й побивали їх, забираючи гроші і здобич-пропало їх кілька сот. Результат був той, що козаки, давши перед тим заставців, тепер не журячися ними рушили собі просто за Дністер з тілом Тимоша і потягли до козацького війська не заходячи до королівського табору; затримали з собою й ротм. Могильницького, що їм придано для безпечности. Сучавський замок розграбували Угри, Волохи і Мунтяни, каже “Нарратива”-Поляки, мовляв, задоволилися самою славою, і Маховский хотів тільки те осягнути, щоб за ті суми, що мають дістати з Лупулових скарбів хан і Порта, вони пообіцяли не підтримувати Лупула.

Кілька конкретних подробиць переказує лист з 20 жовтня [1701]: “Се певно, що Сучава 10 жовтня піддалася новому господареві. Козаки, які там були, боячись аби їх не постинали, самі піддались і видали королеві старшину, 16 чоловіка, і їх в обозі стято, а одного Поляка вбито на палю: був він теж між старшиною кілька день перед підданнєм [1702]. Козаки з Волохами поріжнилися в обозі і кількох знатних бояр позабивали і постинали; инші втікли з сейменами з табору до замку, а потім до наших передались. Господарева, затрівожена тим, нарешті почала переговори; не менше також затрівожив їх і прихід Кеменя, що недавно прийшов під Сучаву з 6 тисячами війська і з арматою для облоги. Козаки видали 3 гармати, що стріляють трьохфунтовими кулями, 40 гаківниць і всі корогви; при тім зложили присягу на вірність королеві і Річипосполитій, і на приязнь новому господареві і Ракоцієві. Мають іти до королівського обозу з п. Маховским. Все добро Тимошкове, всю здобич лишили в замку. Тамже лишилося тіло Тимошкове-в однім склепі, в труні, накрите двома коврами [1703]. Господаревій лишено на волю вибирати-чи їхати до чоловіка на Україну, чи до Польщі, де собі вибере. Новий господар зараз спровадився до Сучавського замку, і там мав бути при скарбах до дальшої диспозиції короля: лишено при нім і тих скарбах тисячу німецької піхоти. До обозу прислав двох бояр, заявляючи своє підданство королеві і готовість іти з усіми Волохами в поміч против кождого неприятеля- зараз має післати до короля своє військо мультанське й угорське”.

Польний писар Ян Сапіга, що “для своєї приємности” вибрався під той час до Сучави, як раз потрапив на те як козацьке військо виходило з обложеного міста-з можливою парадою. При новім начальнику їх Федоровичу йшла окрема почесна сотня, перед ним вели шестеро коней-хоч козакам, потративши коней в облозі приходилось страшною ціною купувати їх від Поляків. На возі везли тіло Тимоша, вкрите довгим білим покривалом з нашитими на нім червоними і чорними хрестами. Сапіга вважав потрібним чемно привитатися з ними в такій обстанові [1704].

Лупулова дружина, хоч трималася під вартою в окремому шатрі, довідавшися про приїзд Сапіги і Конєцпольского, знайшла спосіб побачитися з ними (настільки все було підкупне навколо!). Сапіга описує її як даму гарну вродою [1705], приємну в розмові, незвичайно виувіченою в виразах, вона гідно зносила свою нещасливу долю і висловлювала тільки жах перед наміром “Лоґофета” скалічити її дітей “з варварських хоч і політичних мотивів”-утяти носа синові і уха доньці, щоб син не міг претендувати на воєводства, а донька не могла вийти за яку небудь визначну особу. Прощаючися вона кинулася до ніг Сапіги і Конєцпольского, благаючи їх вставитися перед королем, щоб він не позволив Лоґофетові скалічити її дітей: “нехай не думає, що вони не досить іще нещасні, вродившись від такої нещасливої матери”. Сама вона не знає що робити з собою: хотіла б до батьків, але боїться їх гніву, бо вони з самого початку були проти її подружжя з Лупулом; поїхала б до Царгороду, але не певна чи вдасться її чоловікові вернути собі господарство-бо хоч він і має сильних протекторів, але вона знає, як трудно йому буде дістати інвеституру против волі сусідів. Се говорилося очевидно з бажаннєм дістати запросини до Польщі і король дійсно післав їй запросини розгоститися в однім з його маєтків-тільки Стефан не згодився випустити її з своїх рук, і настоював на раціональности скалічення Лупулових дітей, бо мовляв се у них так ведеться для забезпечення влади: убивати дітей попередника або калічити їx так, щоб вони не могли претендувати на пануваннє.

Про свого чоловіка, казали, воєводина відзивалася з обуреннєм, мовляв се його Біг карає за його лукавство, інтриґи против сусідів і грошолюбство. Про гроші дані Тимошеві потверджувала мовляв вище наведене оповідання- казала, що він одержав від неї в золоті й сріблі більше як на 100 тисяч угорських червоних.

Про грошеві операції з козаками і бійки при виході з облоги Доні в депеші 16 жовтня оповідає такі поговірки в королівській кватирі: “Через недогляд польської старшини козаки купили у наших 500 коней, в день їли і пили з усіма разом, потім пішли бійки, і богато побито на смерть, вночи вони відійшли до певного місця і своїм звичаєм окружили себе возами. Наші думали, що вони лишаться тут і боронитимуться-бо пішла чутка, що Татари надходять їм у поміч. Але рано вони відійшли з своїм новим командантом Федоровичом, польським шляхтичом, настановленим на місце Тимоша” (с. 336).