Розділ «Примітки»

Лїтература русько-болгарсько-візантийської війни досить значна. Крім загальних курсів, стара моноґрафія (чи збірка виписок з джерел) А. Черткова Описаніе войны в. кн. Святослава Игоревича противъ Болгаръ и Грековъ, 1843 (з початку в Рус. ист. сб. т. VI). Срезневскій СлЂди глаголицы въ памятн. X в. (ИзвЂстія П отд. пет. ак., VII с. 341 — 5 — про рік смерти Святослава, 973, на основі Льва Д.). Сюди ж належать спеціальні розвідки про рік смерти Святослава Ламбіна, Куніка і Васїлєвского в т. XXVIII Записок петерб. академії (й осібно, 1876); з них Ламбін і Васїлєвский переходять критично хронольоґію війни Святослава з Цимісхієм, Ламбін боронить 972, Кунік і Васїлєвский 973 р. Е. БЂловъ — Борьба в. кн. кіев. Святослава Игоревича съ имп. І. Цимісхіемъ, Ж. М. Н. П. 1873, XII. М. Дриновъ — Южные Славяне и Византія въ X в., Чтенія московські 1875, III, с. 91 і далї. Jireěek Geschichte der Bulgaren гл. X. Васильевскій Русско-византійскіе отрывки, IV, Ж. Μ. Η. Π. 1876, VI (передруковано в томі його Трудів), Couret La Bussie à Constantinople (Revue de quest. historiques, 1876, I). G. Schlumberger — Un empereur byzantin au dixième siècle Nicéphore Phocas, 1890 і його-ж L’épopée byzautine à la fin du dixième siècle, 1896. Srkulj Die Entstehung der ältesten russischen sogenannten Nestorchronik mit besonderer Rücksicht auf Svjatoslav’s Zug nach der Balkanhalbinsel, 1896. Westberg — Die Swjatoslaw-Chronologie von 967–973 (в його Ibrâhim’s-ibn-Jakûbs Reisebericht в Mémoires de l’acad. série VIII, III — боронить лїтописну хронольоґію, а дату смерти 973 р.). Знойко: О посольст†Калокіра въ Кіевъ (Ж. М. Н. П. 1907, IV) і О походахъ Святослава на Востокъ ib. 1908, XII). Шахматовъ Разысканія гл. IV. Тутже згадаю ще питаннє про болгарську монету Святослава. Сї монети стали відомі від 1830-х рр.; вони мають з одного боку фіґуру князя, з другого — образ Спасителя і напись: Святославъ цр Блгарм (цар Болгаром). Було дві гадки: одні бачила в сїм Святославі болгарського царя (1296–1322), иньші — нашого Святослава. Останній погляд висловив вперше російський нумізмат Савелєв, пізнїйше Еґґер (Wiener Numismat. Monatshefte, V с. 110 і далї) і Чернєв (ЗамЂтки о древнЂйшихъ русскихъ монетахъ, 1888 с. 79 і далї, тут і лїтература питання); вони вказують на примітивність виробу й подібність до монет Симеона, а образ Спасителя на монетї поганського князя поясняють болгарською монетною традицією.

Джерелами для історії Святославового походу служать: Лев Диякон, Скілїца, наша лїтопись і деякі другорядні. Лев з Калої (в Малій Азії) родив ся коло 950 р., в чинї диякона брав участь в болгарськім походї імп. Василя Македонянина (986) і кілька років шзнїйше описав сучасні події, від смерти Константина Порфирородного до смерти Цимісхія (959–975), в десяти книгах своєї Історії, що становить дуже важне, бо одиноке сучасне джерело для сього часу. Він визначаєть ся взагалї докладністю і значною обєктивністю (трохи є сторонничости для Візантиї — див. Krumbacher Geschichte der byzantinischen Literatur2 с. с. 267). Його історія видана в XI томі бонського корпуса і в CXVII т. Патрольоґїї Міня; для історії русько-візантийської війни — се перше джерело. Скілїца писав свою хронїку світа в XI в., користав між иньшими і з Льва Диякона, але поруч нього і з иньших джерел. Його оповіданнє про русько-візантийську війну взагалї дуже близьке до Льва, але є деякі подробицї, яких не має Лев, і виглядає скорше так, як би Лев і Скілїца користали місцями з одного джерела, ріжним способом скорочуючи його. Ся частина Скілїци увійшла майже без усяких перемін в хронїку Кедрена (писав при кінці XI або на початку XII в.), і з нього приходить ся користати в сїй Кедреновій хронїцї, бо грецький текст Скілїци не виданий досї (є тільки латинський переклад, виданий 1570 р.). Кедрена маємо в бонськім корпусї т. XXXIII і в Патрольоґії Міня т. CXXII. Про відносини Скілїци й ин. хронїстів до Льва спеціальна розвідка: Warterberg Leon Diakonos und die Chronisten, Byz. Zeitschr. 1897. Про серію мінятюр з болгарської війни Святослава в мадрідськім кодексі Скілїци див. в прим. 10.

Отже на брак джерел для болгарської війни Святослава скаржити ся не можна, але деякі моменти в нїй лишають ся неясними, а головно великі трудности задає хронольоґія. Головні з сих трудностей я зазначу тут і умотивую свій погляд на них. Початок кампанїї лїтопись датує 967 р., але, як бачили ми, по Хаукалю 968 р. Святослав воював приволзькі краї. З візантийцїв Лев кладе місію Колокіра на 965|6 р. (індикт 9), Скілїца Кедрен на 966|7 (інд. 10), а прихід Святослава — на серпень 968 р. (інд. 11) (Лев близше не означає часу приходу). Я не буду входити в те, яким способом вийшла тут ріжниця в рахунку між Львом і Скілїцою-Кедреном, тільки піднесу, що з огляду на зазначені в текстї обставини походу Святослава ми повинні б прийняти дату Скілїци-Кедрена; але вона має трудність, бо Скілїца-Кедрен рахує по індиктам і рокам царства, і тут у нього виходить суперечність, як порівняти отсї дати: індикт 7 липень — другий рік Никифора (с. 361), індикт 10 червень — четвертий рік Никифора (с. 372); отже мусить бути помилка або в роцї царства (967), або в індиктї (968). Алє що його рахунок по індиктам сходить ся з його рахунком по рокам світа, а в рахунку на роки царства він не згоджуєть ся з Львом, то безпечнійше здаєть ся прийняти дату індикта. Отже Святослав прийшов до Болгарії 968 р.

Друга трудність — означити перерву, коли Святослав вернув ся до Київа. Лїтопись датує її 968–970 рр., так що на болгарську і грецьку кампанію у неї лишаєть ся не повних два роки. Можливо, що хронольоґія лїтописи оперта тут на датї смерти Ольги; в похвалї Ользї Якова мнїха рахуєть ся, що Ольга умерла 15 років по охрещенню, 11|VI 969 р.; се відповідає датам охрещення і смерти Ольги і в лїтописи (тільки що то було б на пятнадцятім, не по пятнадцятьох роках). Але зістаєть ся питаннєм на скільки рахунок похвали тут самостійний від хронольоґїї лїтописи (пор. вище с. 461). Коли дїйсно охрестила ся Ольга, невідомо, а як брати дату подорожи її до Царгороду, то вона в лїтописи зовсїм хибна (тож рахувати, як Васїлєвский, від дати дїйсної подорожи Ольги до Царгорода до її смерти 14 років, се значить громадити непевности). Отже дати лїтописи і похвали самі по собі не дають нїчого певного. З Візантийцїв згадує про перерву в Святославовій війнї Скілїца-Кедрен. Згадавши про похід Святослава і починені ним спустошення пятого року царства, він каже, що Русь слїдом вернула ся до дому, «а на шестий рік царства прийшла знову походом на Болгарію і починила подібно як попереду, або ще й гірше» (с. 372)[1459].

Отже перерва не трівала двох років. Коли зважити що Никифор перед смертю енерґічно заберав ся до боротьби з огляду на успіхи Святослава (а загинув він в груднї 969 р.), то, очевидно, Святослав ще в першій половинї 969 р, мусїв вернути ся до Болгарії. Се б на стільки згожувало ся з лїтописю, що і в нїй Святослав вертає на Русь вже на другий рік болгарської війни. Тоді побут Святослава в Київі прийшло ся б обмежити кількома місяцями.

Тепер приходимо до найбільшої трудности — року Цимісхієвого походу на Святослава. Лев Диякон зовсїм виразно каже, що він став ся на третїй рік Цимісхієвого царства — 972 р., бо як раз перед походом, при кінцї другого року царства, Цимісхій урядив своє весїлє (VII. 9); тодї б Святослав мав загинути весною 973 р., як се й приймають декотрі. Тим часом в лїтописи умова Святослава з Греками, що закінчила війну, датована липнем 971 р., індикта 14, і смерть Святослава положена під 972 р. I се має собі повне подтвердженнє в хронольоґії Яхї (писав у 1-ій пол. XI в. і для візантийських подїй мабуть користав з ранїйших грецьких записок, близше про нього див. на с. 574). У Яхї Цимісхій воює в Болгарії в 971 р., а в осени 972 р. бачимо його вже на сходї (перейшов Евфрат в вереснї-жовтнї 972 р.) — Яхя с. 181 — 4. Вказівки Скілїци-Кедрена (с. 392) не мають особливого значіння: у нього Цимісхій забераєть ся до походу на Русь на другім роцї царства (отже 971 р.), але неясно, чи се дата приготовань, чи походу, а що другий рік царства кінчить ся як раз в груднї 971 р., то се зовсїм міняє рахунок. Зонара, як чистий компілятор, не має тут зовсїм нїякого значіння (він виразно кладе похід на другий рік царства). I так виходить виразна суперечність; по однім боцї сучасник Лев (правда — дуже неохочий до докладних дат), по другим Яхя (власне дуже богатий на дати). Справу може рішити зовсїм просто дата документа — умови Цимісхія з Святославом; одначе тут насуваєть ся питаннє — чи дата не вставлена на підставі лїтописної хронольоґії, або чи не перемінена? Я уважаю се неправдоподібним: адже умова Ігоря не має дати, й лїтописець не уважав потрібним її доповняти, а в умові Святослава маємо і рік, і індикт — значить треба припустити свідоме підроблюваннє. При тім же хронольоґії версій київської й суздальської, де князюваннє Ярополка починаєть ся від 973 р. (в новгородській — від 972), дата умови скорше перешкоджала, анїж надавала ся, бо незнати куди дїваєть ся цїлий рік (між поворотом Святослава і князївством Ярополка).

Коротко зводячи сказане вище, я уважаю правдоподібним початок війни 968 р., доволї коротку перерву на початку 969 p., остатню кампанїю 971 р. і смерть Святослава 978 р. Але з огляду на всї тї трудности будемо уважати сї дати тільки правдоподібними; а застановив ся я над ними тому, що ся справа має вже цїлу лїтературу.

Хронольоґія перших років Володимирового пановання в Київі дає знову ріжні непевности. Маємо тут два головні рахунки — в лїтописи і в житиє Володимира, включенім в похвалу Якова, і вони не годять ся між собою. Лїтопись рахує Ярополкового князювання 8 років, житиє каже, що Володимир сїв в Київі «въ осмоє лЂто» по смерти батька; се можна-б погодити, прийнявши, що лїтопись рахує неповних 8 років, але лїтопись кладе в результатї початок Володимирового князївства на 980 рік, а житиє на червень 978р.: «сЂде въ КиєвЂ князь Володимир въ осмоє лїто по смерти отца своего Святослава мЂсяца іюня въ 11 въ лЂто в 6486, крести же ся Володимеръ князь въ 10-є лЂто по убіеніи брата своєго Ярополка». При тім одначе і лїтопись (с. 10) і житиє рахують однаково Володимирове князюваннє в Київі на 37 років (в житиї він, як бачимо, охрестив ся «въ десятоє лЂто» по смерти Ярополка, а по охрещенню жив ще «28 лЂтъ»), а смерть його всї згідно кладуть на 1015 р. Додати ще треба, що в 1 Новгородській лїтописи початок Ярополкового князївства кладеть ся на той же 972 р., що й смерть Святослява, а в иньших на новий 973 р., хоч се абсурд, бо смерть Святослава, з огляду що стала ся весною, і без того положена на новий рік (зимівка його в Білобережі стоїть під 971 р., «веснЂ же приспЂвъши (тут вставляєть ся 972 р. — рахуючи від 1 марта) поиде Святославъ въ порогы», і вбили його), так що виходило-б, нїби минув рік між смертю Святослава і князюваннєм Ярополка, тим часом се понятя рівнозначні, бо Ярополк і без того сидїв у Київі, і лїтопись нотує тільки правний момент, а не якийсь новий факт.

Зовсїм ясно, що в основі сїєї хронольоґії лежить рахунок лїт князювання: 8 лїт Ярополкового князювання і 37 лїт Володимирового. Але від смерти Святослава десь в мартї 972 р. до смерти Володимира в липнї 1015 минуло всього 43 р. і 4 місяцї. Се пробують поправити, приймаючи, що лїта панування Ярополка в дїйсности треба рахувати не від смерти Святослава, а від посадження Ярополка; кладучи се на р. 970, дїстають до смерти Володимира повних 45 лїт, і смерть Ярополка припадає на р. 978, як у житиї (так недавно рахував Сркуль, 1. с.). Одначе 970 р. як початок Ярополкового панування не дуже правдоподібний, і треба б в такім разї брати 969, а житиє виразно рахує Володимирів прихід до Київа на восьмий рік від смерти його батька. Очевидно, лїта князювань рахують ся не повно: Ярополк умер на восьмім роцї князювання (коли прийняти дату жития — 11|VI, то буде 7 рік і два-три місяцї), Володимир на 37-ім (по житию по 36 роках і 1 місяцю). Але коли так, то ми приймаючи роком смерти Святослава 972 р., мусимо положити смерть Ярополка на лїто 979 р. Розумієть ся, як і рік смерти Святослава, і ся дата тільки правдоподібна.

Цїкаво, звідки міг узятись день смерти Ярополка? Очевидно, що тільки з якоїсь сучасної церковної записки, але як він туди зайшов? Як знаємо, в т. зв. Якимовській лїтописи, виданій Татїщевим, річ представляєть ся так, що Ярополк був прихильником християнства; ся Якимівська лїтопись — джерело дуже баламутне (декотрі уважають її просто фальсифікатом), і її звістка маловартна; але незалежно від неї досить можливо, що Ярополк був прихильний християнству: він виростав при Ользї, і як старший — міг більше перейняти з її впливу; жінка його була Грекиня-християнка. Шахматов пробував вивести дату його смерти з записки про смерть мучеників Варягів, що мала, мовляв, дату 12 липня 978 р.; але се йому не вдало ся, на мій погляд — його мірковання занадто вийшли штучні (Разыск. с. 26). Так само не вдоволяє мене його гіпотеза, що хронольоґія жития опираєть ся на хронодьоґії старшої редакції літописи — т. зв. древнЂйшаго свода (на сїй підставі хронольоґічну табличку жития — подїй по охрещенню Володимира, Шахматов включає в свою реконструкцію «ДревнЂйшого свода»). Так як тепер стоїть справа, ми мусимо констатувати тільки незалежність хронольоґії й звісток жития-Похвали від лїтописи. (Питання про відносини жития і Похвали Якова і про залежність або незалежність жития Похвали від лїтописи зістають ся неясним і суперечними: див. Соболєвского Памятники древне-русской литературы посвященныя Владиміру св., Никольскій матеріалы для повременнаго списка русскихъ писателей, 1906, Шахматовъ Корсунская легенда гл. II і Разыскания гл. II, иньша лїтература у Нїкольського op. c.; що до авторства Якова, монаха печерського монастира, кандидата на ігуменство по смерти Теодосия, автора посланія до в. кн. Димитрия і канонічних запитань до митроп. Іоана, — теж зістаєть ся досї велике ваганнє, пор. цитовані прадї Шахматова, де він висловлюєть ся раз за, другий раз — против авторства сього Якова, але треба признати, що підстави того авторства незвичайно слабкі).

12. Охрєщеннє Володимира і Руси

Питання про час і обставини охрещення Володимира мають уже чималу лїтературу. Але не кажучи за давнїйші писання, що взагалї стояли на ґрунтї лїтописної традиції, ся лїтература властиво має своєю вихідною точкою розвідку пок. Ґолубінского в Журналї Мин. Нар. Прос. 1871, що потім увійшла в його Історію церкви т. I гл. 2 (1880). Він взяв лїтописну повість під дуже скептичну аналізу, але для реконструкції подїй не ужив чужих письменників, а головно Похвалу Якова. Натомість Васїлєвский в статї Русско-византійскіе отрывки, II. Къ исторіи 976–986 г. (Ж. Μ. Η. Π. 1876, III, передр. в Трудах II) притягнув звістки візантийських і арабських джерел, між ними ель-Макіна, що користав з Яхї. Потім 1883 р. вийшли витяги з самого Яхї видані бар. Розеном, з важним коментарем (Императоръ Василій Болгаробойца. Извлеченія изъ лїтописи Яхъи Антіохійскаго). Наближеннє девятьсотлїтнього ювилею охрещення Руси, що мав святкувати ся в Росії, звернуло особливу увагу на сї питання і спеціально на рік охрещення. Вичислю головнїйше з лїтератури тих років: Барсовъ Константинополькій патріархъ и его власть надъ русскою церковью, 1878, гл. VI. Рецензії Малишевского на Ґолубінского (Отчетъ о присужд. уваров. премій) і Успенского на Розена (Ж. М. Н. П., 1884, IV, — се властиво самостійна робота, з аналїзою джерел і деякими гіпотезами). Линниченко Современное состояніе вопроса объ обстоятельствахъ крещенія Руси (Труды Кіев. Духовной Акад. 1886, VII, — головні погляди Розена і полєміка з Успенским, рік прийнято 989 для Володимирового й загального охрещення). П. Л(ебединцев) Когда и гдЂ совершилось крещеніе Кіевлянъ при св. ВладимірЂ (К. Старина, 1887, IX — традиційний погляд). Завигневичъ О мЂстЂ и времени крещенія св. Владимира и о годЂ крещенія Кіевлянъ (з поводу статї Лебединцева) — Труды Акад. 1888, I, і Владимірскій сборникъ, виданий тою ж академією, де уміщено статї також иньших авторів до сеї справи. Соболевскій Годъ крещенія Владиміра св. (в т. III Чтеній київ. істор. товариства, див. ще справозданнє з діспути Соболєвского і Завитневича в київськім товаристві тамже т. III с. 5 і далї, також Ж. М. Н. П. 1888, VI: Соболєвский боронив лїтописної традиції, тим часом як Завитневич виходив з хронольоґії Якова й приймав роки 987 і 990).

Пізнїйша лїтература: Regel Analecta byzantino — russica 1891 с, XXI–LXXII і далї. Schlumberger L’épopée byzantiae, I, 1896, гл. XI. Ламанскій Славянское житіе св. Кирилла гл. XXV (Ж. Μ. Η. Π. 1904, І). Шестаковъ Памятники правосл. Херсонеса, III, 1908. Сюди ж входить ряд праць що трактують традицію про Володимира з історично лїтературнаго становища — крім цитованих уже праць Мілєра, Жданова, Халанскаго, Лободи, присвячених традиції поетичній, сюди належать, особливо, по згаданій уже публїкації Соболєвского: Памятники древне-русской литературы, посвященные Владиміру св. (збірка текстів зі вступними замітками, в II т. Чтеній київ. істор. тов.), такі новїйші працї: Никольского Къ вопросу объ источникахъ лЂтописнаго сказанія о св. ВладимірЂ (Христ. Чтеніе 1902, VII) і йогож Матеріалы для поврем, списка писателей (1906) і Матеріалы для исторіи древне-русск. духовной письменности (Сборникъ отд. рус. яз. т. 82, 1907). Шахматовъ Одинъ изъ источниковъ лЂтописнаго сказанія о крещеніи Владимира, 1904 (з Сборника харьк. филол. тов.), Корсунская легенда о крещеніи Владиміра, 1906 (з Сборника на честь Ламанского), Разысканія о лЂтоп. сводахъ гл. Т. Srkulj Drei Fragen aus der Taufe des heil. Vladimir, 1907 (Archiv XXIX). А. Бертье-Делагардъ: Какъ Владиміръ осаждалъ Корсунь (ИзвЂстія отд. рус. языка 1909) — останнї працї викликані головно «Корсунскою легендою» Шахматова, як і замітки Шестакова, передруковані в додатках до названої вище працї.

Головною підставою для зверхньої, фактичної історії сих подїй в новійшій лїтературі став Яхя, звістний з імени давнїйше, але опубликований і введений в круг джерел доперва бар. Розеном. Яхя син Саіда був православний Грек з Єгипта, лїкар з професії, пізнїйше жив в Антіохії. Він був свояком александрійського патріарха Евтихія († 939/40) і повів далї арабську хронїку сього Евтихія, що мала титул «Дороге намисто» і кінчила ся 857/8 р. В першій редакції свою хронїку Яхя написав перед 1014/5 р., потім переробив і повів далї, також по арабськи, не знати як далеко (кінця не маємо, але певно доходила вона до 1031 р.). Для візантийських відомостей 2-ої пол. X в., дуже у нього богатих, з дуже докладними датами, Яхя мусїв використати якісь місцеві грецькі записки, нам незвістні.

З опублїкованнєм текстів Яхї стратили значіннє відомости про русько-візантийеькі справи арабського письменника XIII в. ель-Макіна († 1273), бо показало ся, що він тут тільки скорочує Яхю; натомість оповіданнє ібн-ель-Атіра (теж XIII в., † 1233) має в собі дещо, чого не міг він узяти з Яхї, але джерело сих відмінних звісток невідоме. Текст ель-Макіна видано в Лєйденї 1625, ібн-ель-Атіра видав 1851 р. (і далї) Торнберґ; уривки з них в перекладї в Записках петерб. академії т. XXIV (Куникъ О запискЂ готскаго топарха с, 147), у Васїлєвскаго в Ж. М. Н. П. 1876, III, в примітках до Яхї Розена с. 199 і далї.

Звістки Византийцїв дуже короткі й дуже мало дають інтересного супроти Яхї й ібн-ель-Атіра. З них Псель, що писав в 2-ій пол. XI в., згадує тільки про поміч від Володимира (цїкава його замітка, що імператор бачив неохоту до себе в народї); текст виданий в Bibliotheca Graeca medii aevi ed. Sathas, т. IV c. 10. Лев Диякон, оповідаючи про війну з Фокою, нїчого не згадує про Русь (X. 9). Скілїца-Кедрин (с. 444) і за ним Зонара (XVII. 7, ed. Dindorf VI p. 114) згадують про поміч і шлюб Володимира з царівною і прислану ним поміч, але так коротко, що з них не видно, чи скорше була прислана поміч, чи Володимир наперед оженив ся з царівною.

З наших, українських джерел довго опирало ся все на лїтописнім оповіданню. Ґолубінский поруч із гострою критикою його висунув на переднїй плян «Память і похвалу» т. зв. мнїха Явова, як джерело більш певне і самостійне. Против такої високої оцїнки «Похвали» виступив Соболєвский, вважаючи її твором пізнїйшим, опертим на житиї Володимира. Потім по довгій перерві по тих працях до книжної традиції про Володимира узяв ся Нїкольский і особливо докладно спинився коло неї Шахматов в книжцї Корсунская легенда. Сими новійшами працями поруч лїтописи намічено такі старі книжні утвори присвячені Володимирови:

«Древнє житиє», як його назвав Соболєвский, включене в «Память і похвалу», звісне осібно тільки в пізнїйших рукописях, XVI в., видане в згаданій збірцї текстів Соболєвским.

«Память і Похвала» мнїха Якова; в тій формі, як її тепер маємо, вона досить механїчно злучена з кількох кусків: крім «древнього жития» війшла сюди похвала Володимира і похвала Ользї; лїтературу див. вище с. 572; друковано богато разів.

Проложне житие Володимира, звісне в коротшій редакції в рукописях прологів XIV в., текст в збірцї Соболєвского; в ріжних рукописях має ріжнї додатки і вставки — так ширша редакція, видана тамже під ч. V, має вставку з корсунської лєґенди, або т. зв. «жития особаго состава.» Про се проложне житиє крім названих в горі праць ще статейка Шахматова в ИзвЂстіяхъ академіи наукъ 1907: Какъ назывался первый русскій святой мученникъ.