Розділ «РостиславСамбук ЕСЕСІВСЬКІ МІЛЬЙОНИ»

Чоловік із пістолетом дивився на них, узявшись руками в боки. Не дослухавши, кинув зневажливо:

— Годі базікати! Хто підіслав вас сюди і для чого?

— Але ж я кажу правду, ви можете перевірити, в нас не вистачило бензину, й ми залишили машину зовсім недалеко.

— Гарна легенда, капітане, — підморгнув зовсім ще молодий хлопець з автоматом, що стояв поруч. — Можу закластися, це — шпигуни з Альбертвіля. І після того, як ми прибрали їхнього самозванця президента…

— Маєш рацію, — схвалив капітан. — Так ось, лебедики, казатимете правду, чи допомогти вам? — ступив крок і вдарив Гюнтера в сонячне сплетіння. — Для чого вас підіслали сюди?

— Ви можете легко перевірити, — швидко почав Карл, — наша машина…

Удар у щелепу обірвав його белькотіння. Капітан умів бити, у Карла запаморочилось у голові, він осів поруч із Гюнтером.

— Ви не маєте права! — раптом закричав Гюнтер. — Ми іноземні піддані, і ви відповідатимете!

— Ми маємо доручення до полковника Пфердменгеса, — додав Карл, тримаючись за щоку, — і я вимагаю, щоб ви…

— Ти тут нічого не можеш вимагати, — вдарив його носком черевика капітан. Подумав і вирішив: — Ясно, шпигуни… Розстріляти!

Карлові здалося, що капітан пожартував. Підвівся на коліна, мовив якомога переконливіше:

— Ви помиляєтесь, капітане, ми не шпигуни, і я вам кажу: це легко перевірити.

Капітан схопив його за барки, підвів.

— Хто назвав тобі ім’я полковника? Тут жодна душа не знає його.

— Маємо листа до полковника від самого Чомбе.

— Де він? Нема? Я так і знав… Годі базікати! — відштовхнув Карла. — Розстріляти!

Солдати схопили їх, скрутили руки назад, зв’язали. Молодик із автоматом підштовхнув Карла до узбіччя.

— Давай… Нема часу…

Лише тепер Карл зрозумів, що з ними не жартують. Обернувся до капітана, але той стояв до них спиною. Карл хотів крикнути йому щось, та раптом збагнув: що б він не казав, ця людина не змінить свого рішення, і їхню долю вирішено.

Карла підштовхнули в бік автоматом, і він покірно пішов до кущів.