Розділ «РостиславСамбук ЕСЕСІВСЬКІ МІЛЬЙОНИ»

— Так… — Гюнтер уже знав, як діятиме. — Я пішов, і не хвилюйся…

— Будь обережний.

…Аннет хотілося спати, повіки самі злипалися, сон змагав її, а Гюнтер усе не йшов. Аннет подумала, що саме таке катування — найнестерпніше. Та й сонце припікало, якісь комахи нудно тріскотіли, теж навіваючи сон…

Боже мій, де ж Гюнтер?

Той з’явився, коли противитися сну не було ніякої сили, — принаймні так думала Аннет, — визирнув із-за кущів, що росли під гаражем, і обережно огледівся.

Дівчина провела долонями по обличчю, відганяючи сон. Гюнтер подавав якісь знаки, вона не одразу зрозуміла, чого він хоче, та, нарешті збагнувши, продерлася крізь зарості і шаснула до хвіртки.

— Давай… — прошепотів Гюнтер. Він приставив до хвіртки садову драбину, вліз на неї й подав Аннет руку. Дівчина за кілька секунд була в саду.

— Що?.. — запитала.

Гюнтер потягнув її в хащі за гаражем.

— Карл там, — кивнув на віллу.

Аннет хотіла пояснити йому,1 що відчувала Кар-лову присутність, була впевнена, що знайдуть його, та не могла вимовити жодного слова, лише очікувально дивилась великими вирластими очима.

— Монах замкнув його в підвалі, — пояснив Гюнтер. — Можна покликати поліцію, та зчиниться галас, а це небажано. Ти мені допоможеш. Святий отець хропе в альтанці, в нього пістолет у задній кишені штанів, треба його роззброїти й дістати ключі.

Аннет весь час кивала.

— Я пролізу в альтанку! — запропонувала рішуче.

— Так, — ствердив Гюнтер. — Зараз ми обдивимося і все вирішимо.

Йшли до альтанки асфальтованою доріжкою, безшумно, й Аннет намагалася ступати в слід Гюнтерові. Зігнувшись, пролізли до дверей, Гюнтер зазирнув у вузький отвір. Роздивився. Обернувся до дівчини, прошепотів ледь чутно:

— Спить у піжамі. Брюки там… — кивнув непевно. — Я сам…

Не встигла Аннет щось сказати, як він підвівся, плавним рухом відчинив двері й зник у альтанці.

Отець Людвіг спав, солодко сопучи й підклавши руку під щоку. Гюнтер проминув його, присів за стільцем, на якому висіли штани, витяг пістолет. Гарний нікельований вальтер. Зняв із запобіжника, пересмикнув, про всяк випадок вганяючи патрон у канал ствола.

Тепер — ключі. Сутана монаха висіла мало не поруч — обмацав кишені, та ключів не знайшов. Чорт, доведеться підвести ченця. Не бажано, та що вдієш!