Розділ «Частина перша»

Необхідно було якомога швидше залишити це небезпечне місце.

Поза кущами я доповз до іншого дерева, потім переліз у густий чагарник і причаївся. Довкола панувала тиша. Тільки серце калатало в грудях. У горлі пересохло, страшенно хотілось пити, але я боявся навіть поворухнутися, хоч річка хлюпотіла зовсім близько. Я мусив стерегтися, бо кожен рух міг коштувати мені життя.

Лежав у хащах і прислухався. Високо наді мною сиділа барвиста чубата папуга. Я знову поповз далі, папуга знялась і полетіла. Пролунав постріл, і над самою головою в мене писнула куля. Птах виказав мене, доводилося змінити місце. Я натрапив на виїмку і заліг, прислухаючись.

Неподалік щось зашаруділо. Я прицілився й завмер. Невже Амбо знайде мене й тут, у цій майже непроглядній гущавині?

Поплазував до берега. Тут хоч немає небезпеки нападу ззаду. Але все одно треба бути насторожі. Під час полювання тубільці підповзають так тихо, що навіть тварини, які мають хороший слух, не помічають їх. А в людини і слух, і нюх набагато слабші.

Раптом я почув голос Зінги, вона гукала мене. Трохи згодом обізвалась і Канеамея. Дівчата, певно, шукали нас, але я не наважувавсь озватися, щоб Амбо не виявив моєї схованки. Він, мабуть, теж чує і мовчить.

— Андо! Андо! — гукала Зінга. — Де ти, Андо? Я, здавалося, і не дихав.

— Амбо, де ти? Озвися, Амбо!

Дівчата пройшли зовсім близько і не помітили мене. Тоді я підвівся.

— Де Амбо? — запитала Канеамея. Вона була стривожена.

Я мовчав. Дівчата здивовано дивилися на мене.

— Тана Боамбо сказав нам, що ви подалися в цей бік. Ми чули постріли… Де Амбо?

— Ось я! — несподівано обізвався Амбо, і голова його з'явилась між кущами, зовсім близько, кроків за десять від нас.

У мене аж мороз по спині пробіг. Як він так непомітно підкрався аж сюди? Коли б не дівчата, він би обов'язково виявив мене. На лобі й грудях у нього виступив рясний піт. Видно, за ці жахливі хвилини і він пережив чимало.

– Іди сюди! — махнула йому рукою Канеамея. — Чуєш, Амбо? Іди сюди!

Коли він підійшов, дівчина сказала:

— Ти сердишся, я знаю. Сердишся й на мене, й на Андо. Але знай: Андо ні в чому не винен.

— Винен! — заперечив Амбо, похмуро дивлячись собі під ноги. — Арикі все сказав мені.

— А сказав він тобі, що я ходила до Андо в ту ніч?

— Ні, він про це не знає.