Розділ «Частина перша»

— Ти ніколи більше їх не побачиш! — крикнула Канеамея. Вона була засмучена і скривджена.

Її засмутила моя поведінка.

— Чому ніколи не побачу?

— Тому, що ти ніколи не станеш рапуо і даго Канеамеї.

Сказавши це, вона вихопила з моїх рук щоденник і втекла. Я вийшов її проводити, але, як тільки зробив крок через високий поріг, вихор підхопив мене з такою силою, що я ледве утримався на ногах і притулився до стіни. Канеамея зникла в мороці. Буря біснувалася і пригинала тонкі пальми до самої землі, дощ лив як з відра, Коли я показався в дверях, свічка загаснула у мене в руках і впала на землю. Я нахилився, щоб її підняти. У ту ж мить просвистала стріла і встромилася в стіну точно в тому місці, де була моя голова, перед тим, як я нахилився…

Я швидко увійшов до хатини, закрив за собою двері і міцно підпер зсередини. Після цього навпомацки піднявся на горище і сів на твердий бамбук. Я був весь мокрий і засмучений.

Спис був у мене в руках. Нажаль не було рушниці. Плантатор міг би мені залишити, принаймні, одну з десяти, але він не цікавився моєю безпекою. Я сидів на нарах і прислухався до завивання бурі. Балки хатини сильно скрипіли від натисків вітру і примушували мене здригатися в непроглядній тьмі.

Я не спав всю ніч. «Хто це хотів мене убити? — задавав я собі питання і прислухався до щонайменшого шереху. — Аріки? Але Аріки був п'яний. Він не міг би в темноті дійти до моєї хатини. Хто ж тоді?»

На другий же день Сміт і Стерн прийшли до мене і принесли сумку з ліками, декілька коробок сигарет, сірники, мисливську рушницю, з якої я вже стріляв, і патронташ. Сміт урочисто заявив, що це він мені дарує, але я відмовився прийняти подарунки. Тоді він поклав все на нари і оголосив, що, якщо я відмовлю, це буде найбільшою образою для нього. Я більше не заперечував, тому що ліки були украй необхідні для племені.

— Добре, — сказав я, — я прийму все це, але якщо ви мені обіцяєте ніколи не називати мене вашим слугою.

— Ніколи, сер! — вигукнув Сміт. — Ніколи, повірте мені!

— А мене? — запитав Стерн.

— І вас, Стерн! Ось вам хрест!.. — І він дійсно перехрестився.

— А чому ви винесли все з моєї хатини? — запитав я плантатора.

— Я не винен, сер, — відповів він. — Ось і Стерн свідок. Як тільки протверезився, головний жрець зібрав чоловік десять тубільців і велів їм перенести все в його хатину. Як ми могли їм перешкодити? Посудіть самі… Він покликав і нас, і ми пішли за ним. Нам нічого не залишалося… Потім він знову напився і всю ніч хропів як свиня. Жахливо, сер, жахливо! Тисячу разів жалію, що зійшов з яхти.

— Неможливий старий, — відгукнувся і капітан. — Він вже знає два англійські слова і все їх повторює: «Коньяк, сигарети, коньяк, сигарети». А потім починає на своїй тарабарській мові: «Пакегі — нанай біля, пакегі — нанай біля». Що це означає?

— Білі люди хороші, — відповів я.

— Жалко, — зітхнув Сміт. — Як ми пояснюватимемося з цими людьми, не знаючи їх мови? Ви повинні приєднатися до нас, сер. Ми повинні неодмінно жити всі разом.

Я відмовився. Я твердо вирішив не переступати порогу хатини головного жерця.

— Ми вже не в його хатині, — сказав плантатор. — Сьогодні вранці головний жрець дав нам окрему хатину.