Розділ «ГОЛОДОМОР»

Подивися, дівчинонько, який я моторний.

Куди всі йдуть, навіщо несуть ложки й миски? Ледве переступають ногами-колодами, та такими товстенними, що водою з них бризкає. І так само понапухали обличчя, а на набряклих обличчях — очі як позамерзали. Очі як позамерзали, ледь-ледь світяться туманом.

— Саботажники!.. Хто не працює — той не їсть!

Галі співається:

Видно шляхи полтавськії

Ще й саму Полтаву…

Та Галю ніхто не чує, бо гримить залізо та бляха, бо кричать активісти-незаможники. В юрмі в якоїсь жінки підкошуються ноги, вона хоче вчепитися за чужі плечі та лікті, але її відштовхують, і жінка осідає навколішки в сіру куряву. її обминають, а вона дивиться вслід і просить:

— Візьміть мене!.. Візьміть мене з собою в поле. Я хочу їсти… їсти хочу…

І простягає перед собою порожню миску, мовби сподівається, що її чи візьмуть-таки з собою, чи щось покладуть у миску.

А Галі співається:

Вставайте, гнані і голодні

Робітники усіх країн…

Жінка на шляху, почувши бадьорий дівочий спів, обертається й дивиться на Галю замерзлими очима, в яких ледь світиться туман.

Раптом Галі стає так смішно, що вона заходиться реготом.

Регіт колотить нею, аж поки гасне.

— Ой… ой… ой… — від якогось важкого болю стогне вона.

Жінка підводиться з колін, злякано оглядається на Галю — й поволеньки тюпає по шляху за юрмою, що повзе з села під гракання заліза, крики і свист.

— Голова їде… Обоє… Шпитальник і Яремний…

Ген у полі, у вибалку, біжить гнідий кінь, запряжений у дрожки, а на дрожках попримощувалися голова сільради та голова колгоспу. Обоє у військових картузах, а тому зоддалеки схожі на міліціонерів з району.

— Куди вони їдуть?