Розділ «II. ЖИДІВСТВО»

Найголовнiшi жидiвськi святi книги є: перша — Талмуд, друга — Кабала i третя — Бiблiя. Талмуд подає переважно закони щоденного життя — купiвлi, продажу, всiляких угод, релiгiйних обрядiв тощо аж до безглуздя, як, наприклад, чи дозволено вбити блощицю або муху в суботу. "За двохтисячну iсторiю свого iснування Талмуд не загубив, не змiнив анi одного рядка. Вiн досi панує в головi i душi жидiвського народу, який має його догми за непохитну Божу правду", — пише рабин Iсаак Вайс у своїй передмовi до "Iсторiї Талмуда" М. Родкiнсона. Теперiшнє жидiвство виховане на Талмудi i Кабалi. Бiблiя — на третьому мiсцi.

За часiв Христа Талмуд був жидiвською конституцiєю, грамотою прав, декларацiєю незалежностi — все разом. Найпитомнiшою прикметою Талмуда є його всеохоплююча жорстока деспотичнiсть. Анi в Талмудi, анi в Кабалi, анi в Бiблiї нема жодного натяку на потребу якоїсь любовi чи милосердя. Навпаки, всi три переповненi вимогами жорстоких кар, помсти.

Сто рокiв тому рабин Арсен Дарместерер писав: "Юдаїзм знайшов свiй вираз у Талмудi. Талмуд — не є далеким, тихеньким вiдгомiном юдаїзму. Навпаки, юдаїзм знайшов у Талмудi свої вiдчутнi форми, перейшовши з царини абстракцiй у царину дiйсного життя. Вивчати юдаїзм — це вивчати Талмуд, як i вивчення Талмуда є вивченням юдаїзму. Обидва вони — нероздiльнi. Радше обидва є тим самим. Талмуд — це праця розуму кiлькох поколiнь вчених рабинiв. I справдi, нема твору, що дорiвнює своїм впливом на жидів Талмудовi. Тим-то всi жиди вивчають Талмуд, починаючи вiд 10-рiчних дiтей аж до смертi.

Талмуд учить, що по приходi Месiї вiн збере зi всього свiту всiх жидiв до Палестини i зробить велику учту. Тодi ґої побудують жидам безплатно мiста, будуть обробляти жидам безплатно поля та виноградники. Ґої, що лишаться живими, вiддадуть жидам всi свої багатства. Всi жиди житимуть у багатствi i насолодах, носитимуть одяг, оздоблений найдорожчими самоцвiтами. Королi й аристократи-ґої будуть у жидiв слухняними слугами.

Жиди виховують свою молодь на Талмудi. Кожний жид повинен прочитати щось із Талмуда щосуботи протягом усього свого життя. А Талмуд є найшовiнiстичнішим пiдручником із жидiвського нацiоналiзму. Отже, жид не може бути не нацiоналiстом. I це ми бачимо на власнi очi у щоденному життi. Це є причиною причин того справдi чуда, що малий, гноблений, розпорошений по всьому свiтi жидiвський народ за кiлька тисяч рокiв ще не денацiоналiзувався.

Автори Талмуда жили i писали десь мiж другим сторiччям до нашої ери i V ст. пiсля Рiздва Христового. Перший друкований Талмуд видано 1475 року в Iспанiї. Перша редакцiя Талмуда називалася "Мiшна". Вона з'явилася десь у II–III ст. Трохи пiзнiше до неї додано тлумачення, що називається "Ґемара". Цi два твори називаються Єрусалимським Талмудом. Його зредагували в III–V ст. i назвали Вавилонським Талмудом.

Талмуд складається з 63 книг правничих, моральних, етичних, iсторичних праць стародавнiх рабинiв. Це є збiрка жидiвських законiв, що творить основи жидiвських релiгiйних доктрин. Талмуд є обов'язковим пiдручником у школах, в яких навчаються рабини.

Вiд народження Христа по сьогоднiшнiй день не з'явилося ще нiде у свiтi лютiшого, пiдлiшого, огиднiшого, брехливiшого блюзнiрства, нiж усе те, що написано в Талмудi. Вiн учить, що мати Христа Марiя була повiєю, а батько — римський вояк Пандера. Талмуд учить, що Iсус був бабiєм, мав статевi стосунки з тваринами, був ошуканцем i не сповна розумом. Талмуд учить, що Iсус заслужив на п'ять смертельних кар: занурити його у гноївцi аж по пахви i задушити; налити в рота розтоплене олово; вiдтяти голову; побити на смерть камiнням i, нарештi, розiп'яти на хрестi.

У Нью-Йорку є жидiвська Богословська Академiя, а в нiй — окрема кафедра талмудизму. В Цинциннатi (США) є жидiвський унiверситет, де талмудознавство викладають як окрему дисциплiну.

Група найвизначнiших учених рабинiв переклала 1935 року всi 63 книги Талмуда англiйською мовою. Вона додала свої примiтки, якi витлумачують малозрозумiлi мiсця. Цей переклад надруковано в Лондонi дуже малим накладом, i в книгарнях вiн не продавався20. Очевидячки, цей переклад зроблено заради тої жидiвської молодi, яка не знає гебрейської мови. Перекладали доктори богослов'я: I. Епштейн, С. Дейчiз, I. Стоткi, А. Коган, М. Сiмон, Я. Шатер, А. Мiшкон. Передмову до перекладу написав найвищий рабин Англiї др. Й. Гертц.

Римськi Папи наказували палити Талмуд, наприклад, Григорiй IX — 1239 року, Iннокентiй IV — 1247 р., Олександр IV — 1261 р., Климентiй IV — 1268 р., Гонорiус IV — 1286 р., Iван XII — 1320 р., Юлiан III — 1553 р., Бенедикт XI — 1750 р., Пiй VI — 1780 року.

Друга по Талмудi жидiвська свята i таємна книга називається Кабала, що означає "перекази". Це є збiрка теософських жидiвських доктрин. Вона складається з двох книг: "Сефер Етзiра" та "Зогар". "Сефер Етзiра" (тобто книга про створення свiту) написана десь у 6-му ст. до нашої ери, "Зогар", тобто "Книга Свiтла", — це збiрка переказiв вiд Адама через Мойсея, Соломона i далi.

У писанiй формi Кабали не було аж до нашої ери, коли її записав рабин Симон бен Йочаї. У XVIII ст. iспанський рабин Мойсей де Леон нiби знайшов записане Симоном i переписав, додаючи ще iншi перекази. У Кабалi та Талмудi нема неузгодженостей. Навпаки, дослiдники називають Кабалу серцем i душею Талмуда.

У Кабалi є теоретична релiгiйна фiлософiя та практичнi чаклунськi обряди. У самiй Кабалi написано, що її змiст не може зрозумiти невтаємничений. Наприклад, вираз: "Бог створив людину" треба читати "Бог створив жида", бо ж Бог дав душу лише жидам, а не жидам душу дав диявол. Отже, лише жиди мають право називатися людьми, а не жиди — це щось гiрше навiть за звiра.

Жидiвська Кабала мала величезний вплив на iдеологiю, лад, дiяльнiсть всiх антихристиянських сект, груп, як, наприклад, масони.

Кабала пише, що коли прийде Месiя, то вiн вигубить усiх ґоїв у свiтi. Кабала описує Христа та Магомета такими гидкими словами, що їх жодний цензор не дозволить друкувати.

Чи Кабала має вплив на теперiшнiх жидiв? Жидiвський письменник вiдповiдає: "Кабала так глибоко просякла жидiвську релiгiю, що багато iдей Кабали та молитов перейшло у кров i тiло жидiв, i жидам не сила їх покинути, хоч би й намагалися". А вони й не намагаються, бо ж вони їхнi рiднi, споконвiчнi, нацiональнi традицiї.

Третьою по Талмудi i Кабалi святою жидiвською книжкою є Бiблiя. Науковий аналiз Бiблiї цiлком твердо встановив, що теперiшня Бiблiя є дуже пiзнім i дуже перекрученим твором давнiших за Бiблiю творiв. Та й пiзнiшi редакцiї самої Бiблiї мають багато вiдмiнностей, порiвняно зi старiшими редакцiями. Первiсно Бiблiя була написана старосемiтським письмом без позначення голосних i без подiлу на слова. Десь у VII ст. до нашої ери масорети, тобто опiкуни священних книг, переписали Бiблiю, запровадивши пiдрядковi знаки на голоснi. У I ст. до Рiздва Христового Бiблiю переписали арамiйським квадратним письмом.

Фiлософ Б. Спiноза (1632–1677), жид, довiв, що "П'ятикнижжя" та "Книга Iсуса Навина" написанi у V ст. до нашої ери, а книга "Паралiпоменон" — у II ст. до Христа. Вiн установив, що "Книгу Псалмiв" написав не Давид, вона була складена значно пiзнiше. Професор Й. де Вiтте встановив тотожнiсть "Книги Другозаконня" з "Книгою Закона", а остання була написана 622 року до Христа. У своїй великiй розвiдцi "Вступ до iсторiї Iзраїля" проф. К. Велгаузен довiв, що пiзнiша частина "Шестикнижжя" ("Жрецький Кодекс") написана пiсля Вавилонського полону.

Найстаріша частина Бiблiї написана в IX ст. до нашої ери. Вона називається "Елогiст" (вiд "елогiм" — боги). У VIII ст. до нашої ери була написана друга частина (перекази), в якiй головного жидiвського бога названо "Ягве". Тому цю частину назвали "Ягвiст". У пiзнiших редакцiях цих обидвох частин жиди поробили багато змiн.