Дума про невмирущого

Вiн зазирав до кожного двору, сподiваючись побачити там машину або трактор, але нiде не мiг нiчого помiтити.

- Чорти! - бурмотiв Сашко. - Вони все ховають у гаражах. Ти бачиш, якi сараї повибехкували! Хваляться своєю чеснiстю, а ховають все так, нiби тут злодiй на злодiї.

Нарештi їм пощастило: в одному з дворiв стояв старенький двотонний "опель". Вони вскочили у двiр, пiдбiгли до машини.

- Ти знаєш, де тут бак з горючим? - спитав Сашко.

- А чорт його знає, - знизав плечима Андрiй.

- Ну й я не знаю. Треба було шофера з собою взяти. От дурнi!

Хрипкий, стривожений голос, що пролунав з якогось темного закутка, примусив їх замовкнути.

- Хто там? - спитала темрява.

- Хазяїн! - покликав Андрiй, - Ходи-но сюди!

Хазяїн вагався. Вiн мовчав i думав. Йому, мабуть, не хотiлося виходити на освiтлене мiсце, але вiн не хотiв допустити й того, щоб якiсь чужi люди порядкували бiля його машини.

- А ви хто такi? - ще раз спитав вiн. - Чого вам треба?

- Ходи сюди! - повторив Андрiй, знаючи, що по цiй однiй фразi нiмець не зможе догадатися, з ким має справу.

Старий нiмець, у картузi з навушниками i в цупких чорних крагах, виповз iз погреба i пошкутильгав до хлопцiв.

- Хто такi? - прохрипiв вiн, з подивом розглядаючи по-чудернацькому зодягнених незнайомцiв.

- Бензин є? - не вiдповiдаючи, запитав у свою чергу Андрiй.

- Який тобi бензин! Вiйна! - сказав нiмець i повернувся, щоб iти назад. Але Антропов не дав йому, цього зробити. Вiн схопив нiмця за порудiлий сукняний пiджак, рвонув до себе i, нахилившись до самого обличчя, прошепотiв:

- Давай бензин, гад, а то до стiнки поставлю!

I щоб було зрозумiлiше, наставив на нiмця кулемет. Нiмець зiщулився i злякано зиркав то на Сашка, то на Андрiя.

- Бензин, розумiєш? - сказав Коваленко.

- Немає бензину, - захрипiв нiмець. - Трiшечки є. Зовсiм мало.