Дума про невмирущого

- Ти не Коваленкiв? - несподiвано для самого себе спитав капiтан.

- Коваленкiв, - зупинився здивований юнак.

- Василя Коваленка?

- Нi, Дмитра.

- А-а, знав я колись Коваленка, тiльки Василя. Бiля Днiпра разом росли.

- Я бiля Днiпра вирiс.

- Та воно так. Коваленкiв на Днiпрi багато.

- Багато.

- А тепер їдеш?

- Їду.

- Їхати добре дiло.

Юнак постояв, сподiваючись, що капiтан ще щось скаже, але той i так уже вичерпав весь свiй запас балакучостi й замовк. Коваленко бачив багато днiпровських капiтанiв, i знав, що вони люди неговiркi. Цей теж був такий, хоч попервах можна було подумати iнакше.

Юнак теж, мабуть, не належав до балакунiв. Стенувши плечима, вiн почав спускатися по трапу вниз. Йти в трюм, в духоту й тiсняву, не хотiлося, i вiн завернув до першого класу. Дорогу йому перепинила невисока дiвчина в бiлому фартушку.

- Куди?

- А туди, - махнув у бiк салону юнак.

- Як же вас звати зволите? - знущаючись, вела далi дiвчина.

- Андрiй, - цiлком серйозно вiдповiв юнак. - Андрiй Коваленко.

- У нас такими Анурiями всенький трюм набитий, - закопилила вона губу. - Квиток у тебе є?

- Є квиток i навiть бiльше, нiж квиток. Лiтер є. Чула таке слово?

- Подумаєш, лiтер... Та в мене он у третiй каютi генерал їде, а вiн менi лiтер!..