Розділ «Частина другаЗВІДКИ ПОХОДИТЬ МОСКВА ТА МОСКОВІЯ»

Так оддалік від Києва, на неозорих землях, серед щонайстрахітливішої глухомані, заселеної лише фінськими племенами, з'явилося Суздальське князівство, від якого відбрунькувалися Твер, Рязань, Володимир, Москва, Ярославль і вся «великоросія». Не варто лукавити, у XII столітті не було історичних передумов, аби змусити наддніпрянські слов'янські племена покинути свої чудові землі й піти в непрохідні заболочені нетрі.

Якби на початку XVIII століття Російській імперії, що народжувалася, не знадобився «древній родовід», не було би потреби і в «історичному обґрунтуванні» свого так званого права на «збирання землі російської», постала б зовсім інша історична правда про походження народу, який почав свій родовід у землі Моксель.

Але так склалося: криваво пануючи над багатьма підкореними народами, захопивши величезні простори, Московія, а пізніше Російська імперія докорінно перекрутила історичну дійсність, створила про себе міф і нав'язала його як істину всьому світові, але насамперед — підкореним народам.

Навіть визначний представник великоросійських билин Ілля Муромець за походженням — «мужик-залешанин», «селянський син Ростовсько-Залеської землі», отже, син фінського племені мурома. Саме прізвисько Муромець походить від слова мурома.

Ось що писав професор В. О. Ключевський:

«… недарма в стародавній… билині, що зберегла відгомін дружинних, аристократичних понять і відносин Київської Русі, обивателі Ростовсько-Залеської землі звуться «мужиками-залешанами», а головним богатирем оксько-волзької країни є Ілля Муромець — «селянський син» [6, с. 116].

Уже в XII столітті київські слов'яни висловлювали нелюбов і неповагу, точніше — презирство до «мужиків-залешан Ростовсько-Залеської землі». Подумаймо: як могла людина висловити презирство й нелюбов до свого сусіда або брата, який пішов із київської землі в суздальську?

Є тільки одне пояснення цього явища: в землі «Ростовсько-Залеській» (країна Моксель) жили чужі слов'янам племена, які не мали нічого спільного з ними, які суттєво відрізнялися від слов'ян зовні і внутрішньо. Через що спостерігалася їхня взаємна нелюбов.

Це були різні етноси, що й стало причиною взаємного несприйняття. І таке ставлення, як нам відомо, збереглося на віки. Донині! Навіть 350-літнє великоросійське придушення національного духу в Україні не домоглося асиміляції українського слов'янського народу з далеким йому фінським етносом великоросів.

Російська історична наука, не тільки романівська, але й радянська, всі діяння зі «збирання землі російської» обожнювала. Найжорстокіші варварські дії московської еліти з поневолення сусідніх народів і завоювання чужих земель завжди оцінювалися як «фактор історично позитивний». Народи, прилучені до «російських земель», за період поневолення зазнавали жахливого геноциду, поголовного винищення національних еліт, примусового зросійщення, грубого відторгнення від рідної землі.

Така жорстока правда історії. Великороси привчені бачити в своїй історії тільки великі, доблесні діяння. І ми, неросійські люди, які спізнали всю трагедію зросійщення, зобов'язані відкрити зворотний, доволі брудний бік «збирання землі російської». Російський народ має право й повинен знати свою сувору історичну правду.

Отже, ми з вами підійшли до дуже відповідального періоду в російській історії — до перших років підкорення землі Моксель татаро-монголами. Роки прилучення суздальської землі до складу Монгольської імперії (1238–1330) в російській історичній науці викладаються емоційно, мимохідь, як часи страждань, сліз і горя. За емоціями і звірянням почуттів не видно історичних фактів і їх чесного аналізу, оскільки великоросійські історики свідомо приховували стратегічний момент походження Московії.

Нам, звичайним читачам, робітникам, селянам, московський істеблішмент ніколи не дозволяв зазирнути глибоко в той ще не спотворений період російської історії. Про нього мовилося мимохідь, мовляв, немає нічого серйозного. Здавалося б — чому? У тому часі немає нічого секретного. Але тут і криється відповідь: у ті роки закладалися наріжні камені історії Російської держави.

Отже, в чому тут таємниця?

А вона в тому, що Московія як князівство вперше з'явилася 1277 року з «височайшого повеління» татаро-монгольського Суверена, і була вона звичайним улусом Золотої Орди. Тобто сам «град Москва», і Московське князівство-улус з'явилися не в часи великого Київського князювання, не з волі київських князів, а в часи татаро-монголів із веління ханів Золотої Орди на території, підвладній династії Чингісидів.

Цього ми ніколи не знайдемо у великоросійських дослідженнях. На такі думки у великоросів накладено табу. Інакше — величезний історичний парадокс: князівство-улус, створене ханами Орди в складі Великої Імперії, привласнило собі згодом право «збирання землі російської», тобто — слов'янської.

Не існувало ні Москви, ні московського князівства до 1237–1238 років, часу приходу татаро-монголів на суздальську землю. Не згадується Москва як місто або селище і в європейській історії того часу.

Ось як описує ті страшні часи ростовсько-суздальської землі професор С. М. Соловйов:

«У 1237 році прийшли зі східної країни на Рязанську землю, лісом, безбожні татари із царем Батиєм…

Звідти пішли на великого князя Юрія; одні йшли до Ростова, другі до Ярославля, треті на Волгу й на Городець, і заполонили все по Волзі аж до Галича-Володимирського; інші пішли до Переяславля і взяли його; відтак заполонили всю країну і міста: Юр'єв, Дмитрів, Волок, Твер, аж до Торжка не було місця, де б не завоювали; по всій країні Ростовській і Суздальській взяли чотирнадцять міст, крім слобід і погостів, протягом лише лютого…» [7, с. 154–155].