Розділ «Частина другаЗВІДКИ ПОХОДИТЬ МОСКВА ТА МОСКОВІЯ»

Князь Ярослав, уперше одержуючи «ярлик» на велике князювання, повинен був залишити «як заставу» в хана свого старшого сина-спадкоємця. Російські історики це замовчують, а якщо і згадують, то мимохідь.

До речі, посол Папи Римського Плано Карпіні, який побував у 1246–1247 роках у татаро-монгольській імперії, саме цей факт засвідчив:

«У Батия ми знайшли сина князя Ярослава…» [8, с. 61].

І більш виразно:

«В інших же, яким вони дозволяють повернутися (на князівство. — В. Б.), вони вимагають їхніх синів або братів, яких більше ніколи не відпускають, як було зроблено із сином Ярослава…» [8, с. 34].

Цілком природним та одночасно цікавим є запитання: хто ж із синів князя Ярослава Всеволодовича був у хана Батия «в гостях», а точніше — в заручниках?

Незабаром і на нього ми отримаємо відповідь.

Допоможе нам у цьому згадуваний посол короля Людовика IX — Вільгельм де Рубрук.

Послухаймо посла Людовика IX:

«Отже, ми знайшли Сартаха біля Етилії (Волги. — В. Б.), за три дні шляху від неї…» [8, с. 89].

Прошу спинитися, взяти географічну карту та уважно проаналізувати всі свідчення великого мандрівника. При цьому слід врахувати: Вільгельм де Рубрук виїхав із Криму, перетнув Дон нижче Воронежа і зустрів ставку хана Сартака (Сартаха) за рікою Дон «за три дні шляху» від Волги (орієнтовно 300 кілометрів). Землі «Руссії» лишилися за Доном, а ставка сина Батия — Сартака влітку 125 3 року (липень місяць, за Рубруком) розташувалася на схід від сучасного міста Воронежа.

За свідченням Рубрука, на північ від ставки Сартака проживав народ Моксель, жив у лісах, був покорений під час походу Батия, і їхній «государ» із військовою дружиною брав участь у поході татаро-монгольських військ у Європу, де загинув.

Перш ніж проаналізувати це свідчення, прошу мати на увазі безперечний факт історичного минулого того часу.

Перед походом хана Батия в Європу, що почався 1240 року взяттям Києва, Батий здійснив лише один загальний військовий похід на північ у 1236–1238 роках, коли підкорив Волзьку Булгарію і ростовсько-суздальські князівства, які на той час мали «державність». Інших «держав» російська офіційна історія в ті часи на території від Смоленська й Новгорода до Волги та від сьогоднішнього Воронежа і Пензи до Костроми та Ярославля не знає, ніколи нам про них не повідомляла.

Виникає дуже серйозне запитання, відповідь на яке цілком очевидна: чий же «государ» брав участь на чолі моксельської дружини в татаро-монгольському поході у європейські країни?

Відповідь може бути тільки одна: то був князь династії Рюриковичів із ростовсько-суздальських князівств, який здався Батиєві взимку 1237–1938 років.

У тому й полягає таємниця «писання історії, переважно Росії» «Комісією» Катерини II, аби прибрати з оповіді подібні факти, а скласти байки на кшталт «битви Євпатія Коловрата».

Вивчимо питання докладно. Збережені великоросійські джерела підтверджують появу «міста Пронська» в 1186 році. Князь Пронський брав участь у першій зустрічі ростовсько-суздальських князів із послами Батия, яка відбулася напередодні навали. «Місто Муром», за тими ж джерелами, з'явилося ще у 862 році. Князь Муромський також брав участь у зустрічі з послами хана, які вимагали «десятини». «Місто Новгород Нижній» засноване в 1221 році, напередодні навали татар, великим князем Юрієм Всеволодовичем, що свідчить про експансію Рюриковичів на схід аж до Волги.

«Спочатку Р(язанню) наз(ваний) центр Рязанського князівства, що був за 50 км на П(івденний) С(хід) від сучасної) Р(язані)» [9, том 22, с. 468].

Тобто стара Рязань була обителлю землі Моксель! Як і міста Пронськ, Муром, Нижній Новгород, Володимир, Ростов, Суздаль, Галич. Бо: