Розділ «Книга другаСПАДОК ВІКУ»

— Ні, звичайні розмови.

— Але вона слухає і вбирає, як губка? Ти давно цього шукаєш.

— Ні. Уяви собі зелений острівок серед чорної ріллі. Проходиш мимо — глянеш і рушиш далі. А повертаючись назад, уже шукаєш очима. Потім дорога вимальовується в пам'яті лиш завдяки цьому острівку. Це щось твоє, ніби смужка життя, яке ти досі мало усвідомлював.

— А та смужка, до якої ти намагався повернутися в Колобродах, нічого не дала? Ти все до того спланував, пересмакував.

— Мене війна примусила. Потім — падіння держави. Я його передбачав.

— Цікаво. Але ж ти і тепер щось плануєш.

— Буду бунтувати.

— Ось куди!

— Логіка життя! Ми всі прямуємо до революції, але я вже її виносив.

Микола засміявся.

— А я що роблю, дозволь запитати?

— Метушишся.

— Тьху, дурний!

— Зате тебе чекає винагорода.

— Яка?

— Ти станеш до влади.

— Лягай спати, ти мені набрид.

— Я виспався, Миколику. Ти думаєш — ми?… Я її навіть не цілував.

— А мені байдуже.

— Ти — як римо-католицький священик.