Розділ «Книга перша»

— Отже, я твій коник, Федоре?

— Дай поцілую тебе, Повсюдо-Повсюдонько.

— 3 якої оказії?

— Бо я тебе, і-і-і, люблю.

— Нарешті, один знайшовся!

— Так, один, Повсюдо. Більше тебе ніхто не любить. — Загата перейшов на трагічні нотки. — Ти нетутешній.

— Ось тобі маєш.

- І химерний.

«Ні одна проблема духовного розвою людини не може бути вирішена, поки народ невільний…» Звідки це?

— А ти гаразд випив.

— А що, Повсюдо? Не маю права? Маю! А Степан…Степан нехай їде. Я залишаюся тут. Буду їсти, буду пити, буду гуляти, буду співати. Степан нехай їде.

Сам п'ю, сам гуляю,

Сам стелюся, сам лягаю…

— Федоре, а жінка ж де?

— Ой Повсюдо! — Загата скривився і захитався з боку на бік. — Жінка… А що тобі потрібно? Ти знаєш приказку, що… Зась, Повсюдо! Зась, от що я тобі пораджу.

І заспівав.

Загата колись був дяком. Батько говорив, що другого такого голосу немає на всій Галичині. Одного разу з порога загорланив «За Сибіром сонце сходить», і на скрині погасла лампа. Відтоді щовечора над кутком зчинявся рев — то Загата, розкинувшись на лежанці, гасив світло.

Він завсіди охочий похвалитися, що завдяки його голосові історія змогла повторити легендарну пригоду старокозацької доби. У війну багатьох з Колобродів росіяни мобілізували підвозити боєприпаси. Дорогами Федір розважав солдатів, що голіруч брели на фронт, був свідком січі під Буштинським лісом, де полягло до тридцяти тисяч росіян. Розповідають, що Загата після цього принишк-приголомшила його приречена впертість «москалів», що майже беззбройні лізли на австрійські позиції і сотнями падали, підкошені кулеметними чергами.

Загата чув, що кожний день війни коштує Росії близько шістдесяти мільйонів карбованців і присипляє до вічного сну шістсот двадцять шість солдатів… Першу цифру він не міг собі уявити, а другій не міг повірити — він бачив височенну могилу над тридцятьма тисячами трупів, і в нього вироблялося внутрішнє переконання, що такі могили виростають перед заходом сонця кожного божого дня.

Півтора місяця Загата десь пропадав. Нарешті прибився, і на кожному волосся стало дибки: віз його був вивершений новісінькими манліхерами і набоями. Те, що він із цим скарбом пересік лінію фронту, межувало з чудом.