Розділ «Книга перша»

То я на Чорному морі, то на суходолі,

Під припічком долі,

На припічку духи душу,

На камені рибу трушу,

Під лавлю човном плавлю,

А коло порога пристань знімаю.

Де то взялася на Чорному морі та на суходолі бистрая хвиля

Та куцому собаці

При самій с-ці

Хвіст одкусила…

— Мовчи! — закричав я, але тут же зрозумів, що це я, плету казна-що. Зціпив зуби, затулив долонею рот, але звідтіль булькало-воркотіло:-Як-то на світі поживати, яке собі занятіє мати?…

Остання крихітка свідомості забила на сполох; зараз. я почну сповідатися. Зараз викажу себе з головою. Та раптом вдруге цього дня явився батько. «Встань», — звелів він. «Встаю…» Я підняв голову, але на ноги мені звалилась цісарева статуя.

— Пусти, — заблагав я.

Він мов оглух. Тоді я запитав цісаря:

— Ваша світлосте, коли скасоване рабство?

Цісар блаженно засміявся:

— З часу заснування моєї імперії.

— А що таке політика?

Цісар зірвався з долівки і крізь відхилене вікно майнув на постамент. «Почекай же, — думав я собі,- ти од мене не втечеш! Я тобі нічого не можу вдіяти за ту містику, котру ти розплодив у Колобродах, та я з тебе душу висотаю». Я рушив до нього. Тепер на ньому була маска (снігова чалма, два носи і дві пари брів. Він, здавалося, був наляканий моїм наближенням, та намагався не подати знаку і посміхався.

— Кажи! — гукнув до нього.