Розділ «Книга першаВ ОБЛОЗІ»

— Я тобі випишу, — сказав я. Дістав з валізи два аркуші гербового паперу. — Та ні, пиши сам. Пиши, що душа жадає. Колись я мав щастя потримати в руках Гривастюкову папку. Один аркуш використав у Тернополі.

— Гай-гай, Прокопе!

— Гай-гай, Миколо!

— За них Гривастюкові дадуть рік тюрми.

— Але ж не дали?

- І він не здогадується?

— Це сталося в Заліссі на банкеті. Гривастюк віддав папку Гафійці, а коли почали стріляти, я подивився, що в папці. Я тоді потерпав, що мене можуть заголити на фронт. Придалося.

— Пробач, я розігрівала, — сказала Марина, подаючи картопляний суп. — Я ще молока принесу.

— Дякую, Марино. Не треба.

Раптом у хату вдарила блискавка. Ні, це був револьверний постріл. Куля свиснула над Миколиною головою — він сідав за скриню вечеряти, відбилась рикошетом від стелі і врізалась в одвірок. Чимала скалка, що одлетіла при цьому, застряла в Марининій руці.

Микола вистрелив у лампу і вилетів надвір. Пролунало ще два постріли. На другій половині запищали діти. Я вивів Марину до кухні, Левадиха світила каганця.

— Цитьте! — гримнув я на дітиськ, і вони, здивовано закліпавши, сховалися за Левадиху.

Маринина рука розпухала, ніби її надувало. Я висмикнув скалку, залив рану гасом.

Криж із рулеткою ходив по оборі, щось без кінця вимірював, малював у записній книжці, розпитував і знову вимірював. Мені увірвався терпець.

— Шановний сотнику! Кинь займатися криміналістикою, бо не вмієш. Не муляй марно очей.

Він дивиться на мене з подивом, та мені плювати, як він на мене дивиться, адже він тупий у таких справах.

— Чого тоді сусіди кажуть, що чули чотири постріли? Не один, як ви заявили?

— Якби промахнулися в мене, а я мав при собі зброю, то я гнався б за тим невдахою, поки не поклав би його під боже благословення. Микола нагрітий тим самим духом.

— Ви трішечки необережно розмовляєте.

— З сьогоднішнього дня я буду носити з собою зброї Тоді понюхайте мою обережність. Якщо ви приїхали замети сліди за постріляними з Гривастюкової научки поляками, то не займайтеся тим, що вам не хочеться робити і не має на це певних вказівок.