Розділ «Геродот»

П'ята книга («Терпсіхора») оповідає про завоювання персами фракійських земель, повстання проти персів малоазійських іонійців, здобуття і зруйнування Сардів. Про допомогу афінян та спартанців іонійцям. Відступ від оповідання, в якому йдеться про історію Афін і Спарти. Знову про повстання іонійців і про смерть мілетського тирана Арістагора.

У шостій книзі («Ерато») йдеться про приборкання повстання іонійців і завоювання Іонії; про похід персів на Елладу; про битву при Марафоні і перший успіх еллінів у війні з персами.

Сьома книга («Полімнія») про продовження Ксерксового походу на Елладу. Детальний опис битви при Фермопілах, поразка еллінів, перси руйнують Афіни.

У восьмій книзі («Уранія») про морські бої при Артемісії, про рішучу перемогу еллінів над персами в морській битві при острові Саламіні. Кінець першого року греко-перської війни.

Книга дев'ята («Калліопа») про повернення Ксеркса в Азію; про ганебні справи в царській родині, про вбивство Ксерксового брата Масіста; про поразку персів у битві при Платеях і в морській битві при Мікалі. Ця книга закінчується розповіддю про облогу та здобуття еллінами міста Сеста (в 479 р. до н. є.).

Відомо, що цією подією не закінчилася війна спартансько-афінської коаліції проти перської держави і, очевидно, Геродот мав намір розповісти і про подальші події цієї війни, але щось стало йому на перешкоді. Цікаві міркування щодо композиції Геродотових «Історій» висловив у своїй статті акад. М. Л. Гаспаров: «Неполнота и симметрия в Истории Геродота» (ВДИ.– Вип. 2, 1989.– С. 117-122). Слідом за іншими дослідниками М. Л. Гаспаров визнає Геродотів твір за незакінчений і доводом цього вважає його композицію, в якій можна бачити першу частину оповідання, його центральну частину і відсутність останньої, де мала бути розповідь про перемогу Кімона при Еврімедонті в Малій Азії в 469 р. до н. є. і про катастрофічну експедицію афінян у Єгипет на підтримку повстання єгиптян проти персів. Певна річ, що Геродот дожив до закінчення військових дій між Елладою і Персією (в 449 р. до н. є.) і міг би написати про це в своєму творі.

Тут немає місця для детальної критики відомостей Геродота, якому, незважаючи на всі неточності та недоладності, ми багато чим завдячуємо і це переважує його недоліки. Про деякі хиби та непорозуміння йдеться в примітках до тексту.

Ще слід сказати про специфічні труднощі, оскільки йдеться про note 6 переклад давньогрецького твору на сучасну українську мову і це є перший, наскільки ми знаємо, повний переклад. У ньому звичайно, довелося розв'язувати складне завдання передачі засобами нашої мови давньогрецьких власних імен та назв.

Насамперед про фонетику. Зрозуміло, що між звуковим складом давньогрецької та сучасної української мови є досить значна різниця. Щодо голосних залишаємо осторонь існування в грецькій мові довгих та коротких голосних, але не можемо не зупинитися на передачі дифтонгів. Традиційно в нас усі дифтонги перетворювали на монофтонги і цим «обезбарвлювали» давньогрецький вокалізм. Отже, замість дифтонга ай було є: Айгіна>Егіна, замість ей>і: Пейсістратос>Пісістрат, замість ой>е: Ойдіпус>Едіп; замість ау>ав:Аутоноос>Автоной, замість еу>ев: Еуріпос>Евріп. І тут слід зважити на йотацію цього дифтонгу в початковій позиції: Європа, а не Европа), дифтонг оу згідно з грецькою вимовою передається як у: Оураніа>Уранія.

Грецькі голосні є (епсілон) і т) (ета) доводиться передавати однаково через наше є: Еетіон (ета-)-епсілон). Не можна засобами нашого письма передати різницю між грецькими і (іота) та гз (іпсілон) і вони передаються через наше і: Індос (ріка)>Інд, Кірос (умовно Кюрос)>Кір. Так само нема в нас різниці між о (омікрон) і ш (омега): Ольбіа>Ольвія і Океанос (на початку омега) > Океан.

Складна справа з передачею давньогрецького консонантизму (приголосних). Найпростіше з такими літерами як дельта, каппа, ламбда, мю, ню, ксі, пі, ро, сігма, тау, псі,  котрі передаються через наші: д, к, л, м, н, кс, п, р, с, т, пс.  Літеру бета  послідовно було б передавати нашим а: Будіной>Будіни, але за традицією в деяких іменах та назвах закріплено в:Ольвія замість Ольбія. Найгірше з літерою гамма,  що відповідає латинському § (змичному, а не щілинному у).  Ми передаємо його скрізь через наше г (щілинне), але в такий спосіб доводиться не розрізнювати початковий сильний («густий») придих і ті випадки, коли йдеться про літеру гамма, напр., Гера, Гермес, Гефайстос (-Гефест) – імена з початковим сильним придихом (г-Ь): Гелонос (-Гелон), Геррос (-Герр), Гнурос (-Гнур), тобто імена з початковою літерою гамма(-§). Літеру зета (г) традиційно передаємо через наше з: Зевс, Зефірос (-зефір), Зопірос (-Зопір). Літери фі та хі, незважаючи на те, що це були придихові глухі змичні (рп, кп) передаються за їхньою сучасною вимовою, як ф і х: Фойнікес (-фінікійці). Херсонесос (-Херсонес). Труднощі були і з передачею літери тзта ( #). Вона в нас передається або як ф: Атенай> Афіни, Тебай>Фіви, Темістоклес>Фемістокл,  або як т: Тесевс>Тесей, Тера>Тера, Трасібу-лос>Трасібул. Послідовну передачу тут порушує міцна традиція. Коли назви грецьких міст у підручниках історії та географії читаються як Афіни, Фіви, Корінф, то мусимо так їх писати.

Є труднощі і з морфологією або, власне кажучи, з пристосуванням (адаптацією) грецьких власних імен та назв до сучасних норм нашої мови. За традицією треба було відтинати закінчення називного відмінку імен та назв (преважно чоловічого роду), напр., Арістодемос>Арістодем, Періандрос>Періандр, Кіпселос>Кіпсел, Гераклес>Геракл, Мільтіадес>Мільтіад, Ксерксес>Ксеркс. Закінчення –ос у називному відмінку note 7 залишається в назвах островів (Самос, Лесбос, Хіос тощо), звичайно, за винятком назви Кіпр (а не Кіпрос). В іменах та назвах із закінченням у називному відмінку – іс (іота – сігма та іпсілон – сігма) тут використовується замість нього закінчення –ій і відповідно відмінюються ці імена та назви. Отже, Амасій, а не Амасіс, Галій, а не Галіс (хоч було використано в гекзаметричному оракулі і таку форму). Традиційно передано тут такі назви, як Еллада, замість Геллада, елліни, замість геллени, Єлена замість Гелена, ілоти замість гейлоти, Лакедемон замість Лакедаймон, Ахеменіди замість Ахайменіди, Фемістокл замість Темістокл. Щодо імені міфічного героя (Ахіллевс), то вважалося за краще передавати його як Ахіллес, ніж дуже спотворене Азілл (із латинської форми Achilles). Імена з грецьким закінченням – евс мають у нас закінчення –ей: Одіссей, Персей, Тесей.

Труднощі є і в передачі так званих історичних реалій.

Там, де в Геродота є назва «тюранос», у нас уживається тиран, хоч, звичайно, у давніх греків вона не мала сучасного змісту: тиран у них просто єдинодержавний владар. Давньогрецьку назву «басілевс» прийнято перекладати нашим словом цар, хоч слід було б порушити цю традицію і вживати натомість басілей. Геродот називає однаково грецьких і перських воєначальників стратегами і це скрізь запроваджено і в переклад. Грецькі «теменос» перекладається як «священна округа», «гіерон» (у Геродота – гірон), як «святилище», наос – як «храм», адютон – як – «священний покій» (тобто покій у храмі, доступний лише для жреців), грецьке «мантейон» – як «пророче святилище». Без перекладу залишаються такі терміни, як пританейон, трієра, наварх, проксен, ойкіст (пояснення в примітках до відповідних місць у тексті). Звичайно, переважно залишаються без перекладу міри простору і ваги (пояснення також у примітках).

Слід звернути увагу читачів і на особливість цього перекладу. Геродотова проза, очевидно, дуже близька до усної мови його часу: хоча сам Геродот походив із дорійсько-карійського Галікарнасса, більшу частину свого життя він провів в іонійському оточенні та серед споріднених з іонійцями афінян. Його проза відбиває всі особливості невимушеної розмовної мови. Для неї характерні часті повторення, певні неохайності з погляду літературних норм, незважання на «сказане вище» тощо. В пропонованому перекладі не було прагнення усунути названі характерні риси Геродотової мови. Основною настановою перекладача було якнайточніше передати цей «колоквіальний» стиль оригіналу, навіть як би це намагання могло викликати незадоволення наших пуристів. Перекладач намагався уникати будь-яких архаїзмів і «ксенізмів» (їх називали ще варваризмами) і водночас не дуже модернізувати Геродотову мову. Наскільки це йому вдалося зробити, скажуть наші читачі та критики. За словами римського консула, який залишав свою посаду: «feci quod portui (я зробив те, що міг). Добре буде, якщо серед багатьох перекладів Геродота різними мовами виявиться ще й переклад українською мовою.

В основу цього перекладу було покладено видання Геродотового note 8 тексту Herodoti Historiarum libri IX, edidit Henr. Rudolph Dietsch, editio altera, curavit H. Kallenberg, vol. I et II, Lipsiae, 1898, 1898.

Найкращим виданням Геродотових «Історій» щодо вірогідності тексту є тепер Herodotus. Historiae, vol. I, Libri I-IV, ed. H.B. Rosйn (Jerusalem). Teubner, Lipsiae, 1987.

Найкращий переклад на російську мову і найдетальніші коментарі до «Скіфського логосу» є в книзі: Доватур А. И., Каллистов А. П., Шишова И. А.  Народы нашей страны в «Истории» Геродота». Тексты, перевод, комментарии.– М., 1982.

З інших повних перекладів слід згадати: Міщенко Ф. Г.  Геродот. История в девяти книгах.– Т. 1.– М., 1885; Т. 2.– М, 1888; Геродот.  История в девяти книгах, перевод и примечания Г. А. Стратановского под общей редакцией С. Л. Утченко, редактор перевода Н. А. Мещерской.– Л., 1972 із вступною статтею В. Г. Боруховича «Научное и литературное значение труда Геродота».

Про твір Геродота рекомендуємо прочитати ще таку літературу російською мовою: Доватур А. И.  Повествовательный и научный стиль Геродота.– Л., 1957; Лурье СЯ.  Геродот.– М; Л., 1947. З наукової літератури про скіфів і Скіфію можна згадати: Граков Б. Н.  Скіфи.– К., 1947; його ж:  Скифы. Научно-популярный очерк.– М., 1971; Дискуссионные  проблеми отечественной скифологии. // Народы Азии и Африки.– М., 1980; Жебелев С.А.  Скифский рассказ Геродота://Северное Причерноморье. Сб. статей.-М.; Л., 1953; Нейхардт А. А. Скифский рассказ Геродота в отечественной историографии.– «Наука».– Л., 1982; Рыбаков Б. А.  Геродотова Скифия. Историко-географический анализ.– М, 1979.