Розділ «Геродот»

104. Від озера Маєтіди(1) до берегів річки Фасія і до Колхіди тридцять днів шляху для вправного пішохода, а від Колхіди вже не так далеко до Мідії, і на шляху туди лише один народ – саспейри, і коли ми пройдемо повз них, то опинимося в Мідії. Проте скіфи, принаймні, не пройшли цим шляхом, але відхилилися від нього і обрали верхній шлях, значно довший, що тягнеться праворуч від Кавказької гори. Тоді зустрілися мідійці із скіфами і були розбиті в битві, втратили своє панування, а скіфи поширили свою владу в усій Азії.

105. Звідти вони попрямували до Єгипту. А коли вони прибули до Сірійської Палестіни(1), їм назустріч вийшов Псамметіх, цар Єгипту, і дарами і умовленнями йому пощастило переконати їх не йти далі. І коли вони відступали, вони опинилися в сірійському місті Аскалоні, більшість скіфів пройшли містом, не завдавши жодної шкоди, але деякі з них затрималися і пограбували храм Афродіти Уранії(2). А храм цей, наскільки я можу судити за відомостями, що маю, є найдавнішим з усіх храмів цієї богині, які існують, бо і храм на Кіпрі(3) звідси бере свій початок, як кажуть самі кіпріоти, і храм на Кітерах, його побудували фінікійці, також бере свій початок з цієї частини Сірії. На цих скіфів, які пограбували храм в Аскалоні, та на їхніх нащадків розгнівана богиня наслала жіночу хворобу(1). Справа в тому, що і самі скіфи так пояснюють походження цієї хвороби і мандрівники, що відвідують їхню країну Скіфію, можуть підтвердити становище цих хворих. Скіфи називають їх енареями.

106. Отже, скіфи володіли Азією впродовж двадцяти восьми років і своїми нахабством і свавіллям усе перевернули там до гори ногами. З одного боку вони вимагали від підкорених народів данину, що вони визначили для кожного з них, а крім збирання цієї данини вони роз'їжджали на конях і грабували все, що тільки було в кого. Більшість із них запросив до себе на бенкет Кіаксар і мідійців, понапоювали їх як слід і перерізали. Так мідійці знову повернули собі свою владу в країні, яку мали, і перед тим заволоділи Ніном (як вони здобули, я розповів в іншій частині мого оповідання)(1) і підкорили також і ассірійців, за винятком області Вавілона. А після того Кіаксар, який був царем сорок років, рахуючи разом із владарюванням скіфів, помер.

107. Царська влада після нього перейшла до Астіага, сина Кіакса-ра. В нього народилася дочка, яку він назвав Мандана. Вона, як це побачив Астіаг уві сні, випустила стільки сечі, що затопила не лише його місто, а і всю Азію. Він повідомив про це магів, тих, що тлумачать сновидіння, і коли вони розповіли йому докладно, що може статися, він дуже злякався. І пізніше, коли ця Мандана вже дійшла шлюбного віку, побоюючись того сновидіння, він не одружив її ні з ким із мідійців, із тих, що були за станом йому рівні, але віддав її заміж за перса на ім'я Камбіс(1), вважаючи, що той походив із доброї родини, був людиною гарної вдачі і стояв далеко нижче від якогось мідійця середнього стану.

108. На перший рік одруження Мандани з Камбісом Астіаг побачив ще один сон: йому здалося ніби з лона цієї його дочки виросла виноградна лоза і ця лоза своїм листям покрила всю Азію. Такий сон він побачив і розповів про нього товмачам сновидінь і послав у Персію за своєю дочкою, що незабаром мала народити дитину. Коли вона прибула, він тримав її під пильним доглядом, бо намірювався вбити дитину, що її вона мала народити. Це тому, що маги-товмачі сновидінь пояснили йому значення сновидіння, сказавши, що народжений його дочкою згодом стане царем замість нього. Саме цього побоювався Астіаг, і щойно народився Кір, він запросив до себе Гарпага, свого родича і людину, якій він найбільш довіряв серед усіх мідійців і головного управителя його власності, і сказав йому таке: «Гарпаге, справу, яку я тобі доручаю, не розглядай її, як щось неважливе, не обдури мене і не бери до уваги того, як інші на це дивляться, щоб тобі потім не постраждати. Візьми дитину, яку народила Мандана, віднеси її додому і вбий її там, а потім поховай її, як ти вважатимеш за потрібне».– Той відповів: «Царю мій! Ще ніколи до цього дня ти не помічав за мною нічого, що було б тобі не до вподоби, і я і в майбутньому намагатимусь не завинити перед тобою. Але, якщо справді тобі завгодно, щоб так воно сталося, як ти сказав, як на мене, то це, звичайно, мій обов'язок прислужитися тобі якнайліпше».

109. Такими словами відповів йому Гарпаг і, щойно йому передали дитину, одягнену, як одягають покійників, він, плачачи, пішов додому, і коли ввійшов туди, переказав своїй жінці все, що наказав зробити Астіаг. Тоді вона так сказала йому: – «Ну, а тепер, що ти гадаєш робити?» – Він відповів: – «Не те, що мені наказав зробити Астіаг, навіть, якщо він зовсім загубить свій розум і остаточно збожеволіє. Тепер, принаймні, я не виконаю його наказу і не стану його знаряддям, щоб учинити таке душогубство. Я маю досить підстав, щоб не вбивати дитину. Насамперед тому, що ця дитина належить і до мого роду, а крім того, тому що Астіаг старий і в нього нема дитини чоловічої статі. А якщо після його смерті царська влада перейде до його дочки, вбивцею її дитини, яким я міг би стати, на що я тоді можу наразитися, як не на неминучу небезпеку? Але, щоб я був у безпеці, треба цю дитину вбити, але треба також, щоб її вбивцею став хтось інший із Астіагових людей, але не з моїх».

110. Так він сказав і негайно послав людину до когось із Астіагових чередників, що був йому знайомий і чередникував на пасовиськах придатних для Гарпагової мети, які були в горах із беліччю диких звірів. Чередника цього звали Мітрадат. Він жив разом із своїм товаришем, а ім'я жінки, яка з ним була, Спако. Так мідійською мовою, а в еллінській мові цьому імені відповідає Кіно, бо собаку мідійці називають спака. Передгір'я тих гір, де були пасовища цього чередника, якого я назвав, розташовано на північ від Агбатанів і в напрямі до Понту Евксіну. В цій частині Мідія ближче до країни саспейрів, дуже гориста, висока і поросла лісами, але інша частина Мідії рівнинна. Отже, коли прийшов чередник, якого Гарпаг запросив прийти якнайшвидше, він сказав йому таке: «Астіаг наказує тобі взяти це малятко і віднести його до найпустельнішого місця в горах і щоб воно там загинуло якнайскоріше. Він наказав також, щоб я сказав тобі, коли ти його не вб'єш і якось залишиш його живим, тебе спіткає найлютіша кара. Доглянути за тим, щоб малятко було туди підкинуто, він доручив мені».

111. Скоро почув це чередник, він узяв малятко і повернувся тим самим шляхом і прийшов до обори. І сталося так, що його жінка з дня на день мала народити і тоді, не знаю, чому так зробив бог, вона народила дитину, коли чередник був у місті. Обидва вони були дуже занепокоєні. Він хвилювався через пологи своєї жінки, а його жінка через те, що Гарпаг покликав її чоловіка, чого перед тим не бувало. А коли той повернувся і прийшов до неї, жінка, яка вже мала сумнів, чи побачить його, перша спитала його, заради чого Гарпаг його покликав із таким поспіхом. Він їй відповів: «Дружинонько моя! У місті, куди я пішов, я бачив і чув такі речі, що краще було б, якби я їх не бачив і не хотів був, щоб нічого такого не сталося в наших господарів, бо вся Гарпагова родина здригається від плачу, аж я розгубився, коли зайшов до них. І ось ледве я ввійшов, бачу якесь хлоп'ятко, що лежить там, труситься і кричить, а на ньому золоті прикраси і різноманітна білизна. А Гарпаг, ледве мене побачив, наказав мені негайно взяти хлоп'ятко і якнайшвидше піти і покласти його на горі там, де найбільше диких звірів(1). Астіаг, каже він, дає мені таке доручення і загрожує мені жорстокими карами, якщо я не виконаю того, що він наказав. Отже, я його взяв і оце приніс, гадаючи, що це дитина якогось слуги. Адже, як мені зрозуміти, чиє воно є насправді. Проте я не міг пояснити, що означають оці золоті прикраси і розкішне вбрання, що на ньому було, і крім того, що мають означати оті зойки, які чули мої вуха в Гарпаговому домі. Та ось раптом, що ти скажеш, на шляху я довідуюся про всі подробиці від одного слуги, що випровадив мене за місто і передав мені немовлятко, а саме що це син Мандани, Астіагової дочки і Камбіса, Кірового сина, і що Астіаг наказує мені його вмертвити. А тепер ось воно!»

112. Так сказав чередник і тут-таки розповив дитину і показав їй. А вона, щойно побачила хлоп'ятко, таке високе на зріст, таке гарненьке, почала плакати і впала навколішки перед своїм чоловіком і благала його, що б там не сталося, щоб він його не викидав. Проте, він казав їй, що не може інакше зробити, що незабаром прийдуть наглядачі від Гарпага перевірити, що він зробив і що він загине тоді найгіршою смертю, коли не виконає наказу. Проте, переконавшись, що їй не сила вмовити свого чоловіка і що він правий, вона знову сказала йому так: «Оскільки я неспроможна вмовити тебе, щоб ти його не викидав, ось що слід тобі зробити, бо, як ти кажеш, треба, аби вони неодмінно побачили, що ти його викинув. Адже і я народила дитину, але вона мертва. Візьми її і викинь, а сина Астіагової дочки ми виховаємо, ніби він є нашим. В такий спосіб і тебе не викриють і ти не завдаш лиха нашим господарям і я буду спокійна, що не погано вигадала, бо і для мертвої дитини буде царський похорон, а та, що в нас залишиться, врятує своє життя».

113. Чередник вирішив, що дуже правильно каже його жінка, і, зважаючи тепер на те, що справа змінилася, негайно взявся за виконання. Дитину, яку він приніс, щоб її загубити, він передав своїй жінці, а свою, що була мертвою, він узяв і поклав у кошик разом із іншими речами, і прикрасив її всіма коштовностями іншої дитини. Отже, він узяв її і пішов із нею, і залишив її на найпустельнішому місці, на горі. Коли наступив третій день після того, як він поклав там дитину, він залишив біля неї для догляду одного пастуха, свого помічника і вирушив до міста. Прийшовши до Гарпага, він доповів йому, що готовий показати труп тієї дитини. Гарпаг послав туди найбільш надійних людей із своїх списоносців, з'ясував із їх допомогою, як стоїть справа, і поховав сина чередника. Отак відбувся похорон однієї дитини, а іншу, яка згодом одержала ім'я Кіра(1), взяла до себе чередникова жінка, почала виховувати її і дала їй якесь інше ім'я, не знаю яке, тільки не Кір.

114. Коли дитина досягла вже десятьох років, сталося так, що вона була викрита. Вона гралася в тому селі, де були також інші діти пастухів, і вона гралася там із своїми однолітками на вулиці. І діти, граючись, обрали собі на царя того, кого, як я сказав, називали чередниковим сином. І він почав наказувати одним будувати будинки, іншим бути його списоносцями, ще одному бути царевим оком , а іншому дав почесну посаду приносити йому відомості. Так він розподілив між ними обов'язки. А одного з дітей, що з ним гралися, сина Артембара, видатної особи серед мідійців, через те, що той не виконав призначеного Кіром, він наказав іншим хлопцям тримати того за руки і за ноги. Хлопці послухалися, а Кір помотлошив його як слід дрючком. Той, щойно його відпустили, обурений і найбільше, мабуть, тим, що, принаймні, не заслужив цих побоїв, побіг до міста і поскаржився свому батькові на те, що з ним зробив Кір. Звичайно, він не називав Кіра, бо цього імені тоді ще не існувало, але був лише син Астіагового чередника. І Артембар, розгніваний, прийшов до Астіага разом із своїм сином і розповів йому про те, чого той зазнав. «Царю мій,– він сказав йому,– ось яку образу вчинив нам твій раб, син чередника!» – І при цьому показав цареві хлопчикові плечі.

115. Астіаг, щойно почув про це і побачив синці на хлопчикових плечах, бажаючи через повагу до Артембара задовольнити його сина, послав, щоб покликали до нього чередника разом із його сином. Коли вони прийшли до нього, Астіаг пильно подивився на Кіра і сказав йому: «Що ж це, ти син отакого батька наважився поводитися з сином цієї людини, яка з найперших у моєму палаці, в такий негідний спосіб?».

Ось що відповів йому на це Кір: «Царю мій! Я мав право так поводитися з ним. Адже діти мого села, а серед них був і оцей, граючись, обрали мене своїм царем, бо вважали мене за найбільш підхожим для цієї посади. Отже, всі інші хлопці виконували мої накази, але цей зовсім мене не слухав і не рахувався зі мною, отож він і заслужив такого покарання. Отже, після цього, якщо я за це маю бути покараний, так ось я тут у твоєму розпорядженні».

116. Коли це так промовляв хлопчик, в Астіага виникла підозра, що він пізнає його. Здавалося, що і риси його обличчя якось схожі на його власні риси, і ця його відповідь, що личить більше вільній людині, а не рабові, і, нарешті, час, коли дитину було кинуто на горі, збігався із теперішнім віком хлопчика. Так спершу він розгубився і деякий час не міг говорити. Перегодом він якось опритомнів і, бажаючи віддалити Артембара, щоб докладно допитати чередника, він сказав Артембарові: «Артембаре! Я все це влаштую так, щоб ні ти, ні твій син не мали на що скаржитися». Отже, він відпустив Артембара. Тоді слуги Астіага за його наказом відвели Кіра, а коли чередник залишився сам у його присутності, Астіаг запитав його, звідки він узяв цього хлопця і хто був той, який його йому передав. А чередник сказав йому, що це його власний син і та, що його народила, ще жива й перебуває в його домі. Проте Астіаг сказав йому, щоб той добре розміркував, якщо не хоче, аби його було поставлено на жорстокі тортури і, кажучи так, він подав знак своїм списоносцям, щоб вони схопили чередника. А той, коли його тягли на тортури, наважився нарешті і розкрив, як було насправді. З самого початку він докладно розповів всю правду і закінчив благанням, щоб Астіаг його помилував.

117. Астіаг, коли чередник розкрив йому всю правду, більше не приділяв йому жодної уваги, але розгніваний на Гарпага, наказав своїм списоносцям покликати його. І коли Гарпаг з'явився перед Астіагом, Астіаг спитав його: «Гарпаге! Чи ти мені не скажеш, якій смерті ти піддав дитину, що я її тобі передав, ту, яку народила моя дочка?» І Гарпаг, оскільки він побачив, що там стояв чередник, не пішов далі шляхом неправди, щоб його не катували на допитах, відповів: «Царю мій, коли я одержав дитину, я почав сушити свій мозок, міркуючи, як мені виконати твій наказ і щоб мені не бути винуватим перед тобою, і знову-таки не стати вбивцею і в очах твоєї дочки і в твоїх очах. Отже, ось що я зробив: я покликав оцього чередника і передав йому дитину, сказавши йому, що це ти наказав йому вбити її. І, бачиш, сказавши так, я не збрехав, бо ти дав мені такий наказ. Отже, я передав йому її з такою умовою: я наказав йому піти і покинути її десь на пустельній горі, і потім залишатися там поблизу і доглядати, як вона помре, і я загрожував йому всіляко, якщо він не виконає цього з усією докладністю. А коли він виконав усе, що я йому наказав, і дитина померла, я послав туди найбільш відданих мені євнухів і переконався в цьому завдяки їм, і я поховав її. Так воно сталося, царю мій, і такою смертю сконала дитина».

118. Гарпаг усе це правильно виклав, проте Астіаг, приховуючи гнів, який він мав проти нього за те, що сталося, спершу сам розповів Гарпагові, як він почув про цю справу від чередника, а згодом, коли він усе це переказав, наприкінці додав, що хлопець живий і добре вийшло так, як воно сталося(1): «Оскільки,– він продовжував,– мене страшенно мордувало те, що я зробив із цією дитиною, і було не менш тяжким, що я став ненависним моїй дочці. Отже, повір мені, що так як доля все це обернула, воно добре закінчилося, а тепер пришли мені твого сина, щоб він затоваришував із цим новознайденим хлопцем, а потім (бо я маю намір принести жертву на подяку за врятування цього хлопця тим богам, яким це личить), зроби мені честь прийти, щоб ми разом побенкетували.

119. Коли це почув Гарпаг, він упав до ніг свого владаря і, повертаючись додому, вирішив, що це велике щастя, бо його помилка обернулася на добре і що це йому дуже пощастило бути запрошеним на бенкет. Ледве він повернувся додому, він із усією поквапливістю відіслав свого єдиного сина віком приблизно тринадцятьох років і наказав йому піти до Астіага і робити все, що Астіаг йому скаже. А сам він, не тямлячи себе з радощів, розповів своїй жінці, що з ним сталося. Астіаг, скоро до нього прийшов Гарпагів син, зарізав його, пошматував, частину м'яса посмажив, частину зварив, і підготував усе як слід для споживання. І коли наблизився час бенкетування і прибули всі запрошені гості, а також і Гарпаг, перед ними та перед Астіагом було поставлено столи з багатим частуванням із баранини, а Гарпагові подано м'ясо його сина, де були всі частини його тіла, крім голови, кінцівок ніг та рук(1). А кінцівки було покладено в кошик і добре прикрито. І щойно стало видно, що Гарпаг  наситився, Астіаг запитав його, чи здалося Гарпагові смачним це м'ясо. І коли Астіаг відповів, що воно здалося йому дуже смачним, призначені для цього слуги принесли йому кошик, де були голова, руки та ноги його сина, поставили його біля Гарпага і запропонували йому відкрити кошик і взяти з нього, що він схоче. Гарпаг послухався, відкрив кошик і побачив те, що залишилося від його сина. Втім незважаючи на те, що він побачив, він зовсім не розхвилювався, але якось стримався. А Астіаг спитав його тоді, чи він зрозумів тепер, якої дичини м'ясо він з'їв. І той відповів, що він це розуміє, але йому все приємне, що робить його цар. Так він йому відповів і забрав усе, що там із тіла залишилося і пішов додому. Я гадаю, що він все це зібравши, мав намір поховати тлін.

120. Так Астіаг покарав Гарпага, а сам почав міркувати, що йому робити з Кіром. Він покликав до себе магів, які розтлумачили йому сновидіння в той спосіб, що я про нього згадав. Коли вони прийшли, Астіаг знову запитав їх, як вони йому розтлумачили сон(1). Вони дали йому таку саму відповідь, як і перед тим, кажучи, що коли дитина вижила і не померла, то долею визначено, щоб вона стала царем. На це він відповів їм такими словами: «Цей хлопець існує, він живий, а коли він перебував на селі, то сільські хлопці обрали його на царя. І він поводився, як справжній цар: призначав собі і списоносців, і воротарів, і вісників, усе він упорядкував. Отже, а "тепер, як ви гадаєте, що все це має означати?» На це маги сказали: «Якщо дитина жива і стала царем, хоч ніхто і не мав такого наміру, тоді тобі нема чого непокоїтися, все буде гаразд, бо вдруге вона вже не царюватиме. Іноді буває так, що і оракули, це ми знаємо, пророкують про незначні події і щодо сновидінь, дуже часто вони мають не варті уваги наслідки». Астіаг відповів їм: «І сам я, магове, остаточно згоден із вашою думкою, бо якщо хлопець уже одного разу мав титул царя і в цей спосіб сон здійснився, то мені вже не треба побоюватися, що він мені завдасть шкоди. Проте саме тепер добре розміркуйте і дайте мені пораду, що мені треба зробити для забезпечення влади моєї родини і щоб вам було добре». На це йому сказали маги: «О царю, і для самих нас дуже корисно, щоб зберіглася твоя царська влада, бо інакше, якщо влада перейде до цього хлопця, а він є персом, ми, будучи мідійцями, станемо чужинцями і, як такі, підданцями персів і вони не рахуватимуться з нами. А якщо ти і надалі будеш царем, оскільки ти наш земляк, і ми будемо причетні до влади і матимемо від тебе всяку шанобу. Отже ми за всяку ціну маємо дбати і за тебе, і за твою царську владу. А тепер, коли б ми вбачали якусь небезпеку, ми неодмінно сказали б тобі про це. Отож тепер, коли твій сон правильно розтлумачено і він виявився незначним, і ми спокійні, і тобі радимо бути таким. Що ж до цього хлопця, то відішли його подалі, щоб ти його не бачив, до Персії, до його батьків».

121. Астіаг дуже зрадів, почувши ці слова, і, покликавши Кіра, сказав йому: «Дитино моя! Я поставився до тебе дуже погано через той облудний сон, що я його бачив, але твоя добра доля схотіла, щоб ти залишився живий. Тепер-таки виряджайся з богом у путь до Персії, а я пошлю за тобою людей, аби вони тебе супроводили. І скоро ти туди прибудеш, ти знайдеш там своїх батька і матір, але не таких, як той чередник Мітрадат та його жінка».

122. Так сказав Астіаг і відіслав від себе Кіра. Коли той повернувся до Камбісового дому, його прийняли батьки, а коли довідалися, що він є їхнім сином, то радощам не було кінця, адже вони знали, ніби він помер, щойно народившися. Вони почали його розпитувати, якже він урятувався. Кір їм розповів про це і сказав, що й сам був у цілковитій омані до тих пір, доки подорожуючи, довідався, як воно було насправді. Отже, перед тим він вважав, що є сином якогось Астіагового чередника, але, вирушивши в дорогу, довідався від своїх супутників про всю істину. До цього додав, що його виховала чередникова жінка і, розповідаючи, вихваляв її. Ім'я Кіно(1) не сходило з його вуст. Батьки засвоїли це ім'я, а перси повірили, що ця дитина врятувалася через втручання божества. Вони поширили чутку, ніби тоді, коли Кіра було покинуто, його вигодувала одна сука. Від цього і поширився такий переказ.