Розділ «Книга друга СПАДОК ВІКУ»

— Авжеж. Я наслухалась і вирішила сидіти дома. Мені було цікаво зійтися з людьми, що займаються ділом. Вони пообіцяли, що при нагоді зведуть мене з ними, але бачу, не нагоди бракує, вони самі не мають до тих людей доступу. А відводити душу в теревенях не люблю.

— Я теж минаю, — сказав я.

Невже є такі, що займаються ділом? Хто вони? Микола видав кілька серій відозв, але чи можна на це дивитися серйозно? Очевидно, це тільки слова. Базіки зчиняють галас навколо вигадок.

Промовами не створиш ілюзії опору, — додав я.

— Я вам скажу інше, — почала Марійка. — Народ таки протестує. То тут, то там. А ці диваки милуються собою. Якби справді навколо стояла глухомань покори, то й зібрання, і чутки всякі мали б сенс. А коли навколо неспокій, то навіщо тішитися цим?

— Хотять, аби й про них знала історія.

— Так воно виглядає.

— Це спосіб триматися в кандидатах на провідників. Адже те саме діялось до створення республіки, яку згодом самі ж довели до занепаду.

— Ви тієї думки, що міцну владу можна здобути силами однієї добре збудованої партії?

— Я поки що не перестаю носити в уяві ідеал демократії. Тому засуджую політичний стрій диктату. Може, я помиляюсь, та що зробиш, коли несила в одній принуці чекати іншої.

— Так, так. Ми, мабуть, завсіди будемо жадати особливого погляду на себе. Хіба ми не через це іноді кажемо, що ми національне монолітні, що соціальне вивінування у нас не грає ролі. Нас привчили до цього чужинці.

— Перед загрозою фізичного винищення, у який бік не пускаєшся…

— Боже, як перед нами темно, — зітхнула вона.

— То Грушевський має рацію? — запитав я.

— Якщо нас будуть і далі тримати в резерваті, який називають автономією, то має.

Вона сперлась ліктем на бильце, звісивши на плече голову. Знову зітхнувши, сказала:

— Над усіма примара смерті.

— Щось схоже було, мабуть, тоді, коли Мойсей виводив свій рід на офіровану землю.

— Ой, давайте балакати про щось інше, — попросила вона.

— Та мені пора, — звівся я. — Дозвольте колись принести кращі слова.