— Ні, Прокопе. Хочу дістатися до Канади.
— Надія сама зачахне.
— А на моїх очах висохне — ліпше? Я, Прокопе, думав. Тут нема мені ні щастя, ні долі. Навчуся грамоти, пристараю грошей і піду, як той журавель, за теплою хвилею.
Він тепер дограє на одній струні. Ліпше не відраджувати, бо нарікатиме до смерті.
— Тобі не холодно? — запитав я.
— У тюрмі звик до всього. Інші мучилися, а ми з професором навчилися терпіти.
— З яким професором?
— Був з нами такий. Кривов'яз. Статечний чоловік.
— Грушевич привів його сюди ночувати.
— Так? — завовтузився Тодосій. — Поговори з ним. Прокопе. Він мені як батько. Мене як посадили до них, то тиждень не видавали матраца. Кривов'яз їм сказав, що не буде приймати їжі. Миттю принесли. Небагато таких людей.
На газеті під нарами затанцювала щуриха. Тодосій замовк, наслухаючи, потім ліг і більше не озвався. Я кашлянув, та він, видко, не чув, поринувши в німу бесіду з якимись гадками.
— Тодосію! — Я поклав йому на плече руку.
— Га? — стрепенувся він.
- Ілля Гордій у селі?
— Так.
— Гаразд, спи, — сказав я, не маючи охоти зачіпати ще один неприємний спогад.
Після того, як, виходячи з оточення, уряд ЗУНР перебазувався до нашої закутини над Дністром, Гордій одного дня підбивав мене втікати за Збруч, а наступного агітував пристати до якогось, йому одному відомого підпілля.
У Заліссі з осадників уже була створена повітова управа, і доходили чутки, що в Колобродах розташується прикордонна сторожа. На буковинському березі Дністра румунські солдати поквапливо будували укріплення. Польські загони мали прибути в дня на день. Якось Ілля Гордій, якого швидше відпустив тиф, ніяково усміхаючись і ховаючи під. набряклими повіками позеленілі білки, повів на мене атаку.
— Ми й не здогадувалися, що зунрівська влада тримається на волосинці,- сказав він. — Ми думали, що коли фронт по Сяну, то Львів мусить здатися. Але польська армія мала коридорець уздовж залізниці а Перемишля, і до Львова весь час прибували свіжі сили і продовольство. А стрільці не одержували підкріплення. Навесні Петрушевичеві вдалося перерізати коридор, та Львів уже не було кому брати.
У голові не зовсім прояснилося після. гарячки, і бесіда мене стомлювала. Та Гордій до чогось мене підводив і гудів, як млин.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Люди зі страху.В облозі» автора Андрияшик Р.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга СПАДОК ВІКУ“ на сторінці 14. Приємного читання.