Розділ «Книга перша»

— Жаль, жаль, що закидаєш старий грунт.

— Там же прірва. Треба гори, щоб завалити.

— Так-то воно так, але шкода. Серед села, садочок, криниця. Небіжчик Повсюда любив пантрувати, щоб чисто було, зелено, привітно. А сам лиш по дню на місяць бував дома. Всю дорогу на заробітках…

Пахло зіллям. Рум'янками, сосонкою, любистком. Левадиха невтомно підливає мені розмаїтих відварів, а поправки?… Одійду аж у власній хаті. Понасаджую квітів, досвітками, прокинувшись, вистромлю з вікна голову і буду вдихати їх росяний аромат…

— Чи не заснув ти, синочку? — вивела мене із задуми Левадиха і аж сплеснула: — Що я казала! Спиш на ногах. Ну, втихомиришся нині? Павлюк десь перевертається на другий бік.

Мені приснилося: Дністер, залиті сонцем села на обох берегах, тополі, як вощано-медові свічки, які висукують до парастаса, і наш двір. У кінці сліпої поперечної вулички наш двір завжди був наповнений тишею, аж мліло від неї серце і охоплювали якісь бентежні передчуття — якогось неймовірно великого, хоч і трохи далекого щастя. Я побачив себе в потаємному закутку між парканом і оборогом, де я до часу виростав і жив подумки інакше, ніж усі ті, кого я знав. І уві сні замліло серце, мов колись наяву. Але замліло немовби від туги: за давнім, чи то за теперішнім, чи за тим, що мене чекало.

Виразно приснився батько. Він ступав у садок з граблями через плече, курив люльку, дивлячись просто себе. Я підбіг до нього, щоб притулитися до стегна (я був хлоп'ятком), але переді мною завалився якийсь мур. Я скам'янів. А батько пройшов мимо, навіть не глянувши на мене.

Потім я опинився у зовсім незнаній стороні серед всіяної квітами долини, на вершечку маяка чи церковної вежі. Коли я зиркнув додолу, в голові все пішло обертом, так далеко була земля. За щось я втримався, що не впав, а коли приглянувся ліпше — в імлистій глибині показалась плита бункера. На ній і стояв маяк. Я щось вигукнув і… зірвався.

— Останнє волосся на мені висмикаєш! — Микола сердито припер мені руку до побічні. — Звихнувся хлопець. На моїх устах завмерло слово «бункер».

— Я падав, — пояснив я. Я спантеличено бурмотів, що взагалі сон у мене чуткий, як у матері біля грудної дитини.

— Біжи запрошуй на толоку. А завтра підскочиш бричкою до Залісся за пивом.

Під час повені берег вкрило мулом, і він порозтріскувався на сонці сріблястим паркетом. З ріки пахло рибою. Вода ще не очистилась і відливала кольором слабкої кави. Я зліпив з болота щось на взірець дарівниці і, поклавши так, аби було помітно, пішов швидше. Метрів за сто за мною підскоком біг Маринин старшенький, Василько. Я ривком оглянувся: він стояв над дарівницею, як дорослий, схрестивши руки, з опущеною голівкою. Коли я озирнувся вдруге, Василько вже кудись зник.

Йому пішов п'ятий. Тільки-но починає відкриватися світ, усе хвилює, усе хочеться осягнути маленьким розумом, а відкриттів а кожним кроком більше й більше, і мучить стремління стати вже дорослим.

Чи давно і я був таким?

…У селі, аби скликати толоку, не треба ходити з двору в двір. Досить сповістити кільком ґаздам на кутку, і зійдуться, наче бог звелів. Толока — це свято стрітень. Ніхто вже не відчуває, що це обов'язок честі. цей відтінок давно згубився. Люди збираються до людей, щоб при спільному. ділі погомоніти й почесати випощені у плітках-вигадках язики.

Я першим ділом повертав до майстрових людей і до тих, де під одним дахом кілька пар робітних рук. Я не хитрував. Так велося. Більша повага тим, хто більшого заслуговував працею. Мабуть, колись у цьому не обходилося без зацікавленості, а тепер узвичаїлось, і, зробиш інакше, осудять усім селом. День залежати від громади — вік шанувати її закони.

Почалися городи. Над Дністром розносився тряскіт праника. Побачивши мене здалека, Кухарчукова Орися зачерпнула пригоршнями води і зосереджено помочила щоки. Певне, плакала перед цим. Коли я порівнявся з нею, вона всміхнулась, викручуючи скатерть. Підкасана повище колін спідниця відкривала точені, як прутики штучних лілій, ноги, голобіжки взуті в шкіряні личаки.

— Не холодна вода, Орисю?

— Трішечки крижана. Ти куди?

— Толока у мене в суботу. Іду просити.