Розділ «Повітряний флот Директорії УНР, кінець 1918-літо 1919 рр»

Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.

Під час боротьби між П. П. Скоропадським і військами Директорії льотчики 8-го Катеринославського авіаційного дивізіону залишалися у складі підпорядкованого гетьману 8-го Катеринославського корпусу і здійснили два розвідувальні польоти у розташування повстанців. Проте 1-й Запорізький авіаційний загін Катеринославського авіаційного дивізіону одразу і беззастережно перейшов на бік Директорії. Коли командування корпусу вирішило розірвати стосунки з гетьманським урядом і наказало підлеглим частинам вирушити у бік Криму на з’єднання з білогвардійськими військами, це розпорядження виконали лише кілька військовослужбовців дивізіону на чолі з сотником Іваном Калугіним. Командир дивізіону С. Заборовський і більшість його особового складу залишилися у Катеринославі та 12 грудня 1918 р. оголосили про перехід до військ Директорії39. Відтоді, фактично, почалася ліквідація цього підрозділу, в якому на початок грудня 1918 р. і без того залишалося не більше 10 старшин. 20 грудня 1918 р. з дивізіону вибуло два найкращих військових льотчики: сотник Анжельсон («захворів») та сотник Турчановський (дезертирував і був виключений зі списків)40. А вже 26 грудня 1918 р. до Катеринослава увірвалися анархістські загони Нестора Махна, який у той час був союзником радянської влади, й одразу захопили казарми Феодосійського полку, де розташовувався авіаційний дивізіон. Тут махновці знайшли три літаки, про які й доповіли радянському головнокомандувачеві41. За кілька днів підрозділи Дієвої армії УНР відбили місто у махновців, але від дивізіону залишилися тільки потрощені літальні апарати й авіаційне обладнання. Отже, 8-й Катеринославський дивізіон зник з реєстрів Повітряного флоту УНР.

Наприкінці січня 1919 р. усі розташовані у Києві авіаційні інституції та частини (4-й Київський, 5-й Чернігівський дивізіони) були евакуйовані до Козятина, а 3-й повітроплавний загін — до Бердичева42. З Козятина льотчики вже за кілька днів відбули до Вінниці, а наприкінці лютого

1919 р. — до Проскурова. Під час евакуації Вінниці у місті залишилися рештки Ескадри повітряних кораблів, кадр якої та єдиний справний літак «Ілля Муромець» 18 березня 1919 р. потрапили до рук червоноармійців і пізніше використалися у формуванні радянської авіації в Україні. Зокрема, колишній помічник командира ескадри сотник Яків Шаров з 20.06.1919 був призначений до Штабу повітряного флоту радянської України та згодом обіймав командні посади в РСЧА43.

Про проскурівський період Повітряного флоту УНР колишній начальник його канцелярії Петро Білон згадував: «До Проскурова прибули авіяційні дивізіони: Київський, Чернігівський, частина Полтавського, деякі старшини-літуни з Харкова, Житомира і Вінниці. Тут почали направляти літаки і треніювати старшин-літунів. У Проскурові було надзвичайно багато авіяційного майна, і про це дали знати галицькій літунській сотні, що стояла в Краснім, біля Львова (в тій сотні літуни були майже всі з України). І ось прилетіли вони до Проскурова і вивезли яких до 60 старих літаків та велику силу технічного авіяційного майна. Частина літунів нашої армії залишила нас і відлетіла до Галичини до літунської сотні»44. З Проскурова до складу Летунського відділу Галицької армії справді було передано велику кількість літаків та авіаційного майна.

На фронтах Дієвої армії УНР протягом весни 1919 р. діяло щонайменше чотири авіаційних загони:

— 1-й Запорізький авіаційний загін сотника Олександра Єгорова, у якому станом на 29.03.1919 було 11 старшин, 1 урядовець, 83 козаки, 10 автомашин та 2 літаки45. Він обслуговував фронт Південно-Східної групи Дієвої армії УНР, яка оперувала на Півдні України.

— 3-й бойовий авіаційний загін на чолі з сотником Костянтином Каліниним, у якому, як уже згадувалось, на 13.03.1919 нараховувалось 6 літаків. Він діяв на фронті Північної групи Дієвої армії УНР, що вела бої з радянськими військами на житомирському та сарненському напрямках.

— 4-й бойовий авіаційний загін, переформований з Особливого авіаційного загону й очолюваний сотником Митрофаном Бого-моловим, який знаходився при штабі Повітряного флоту УНР та оперував на центральній ділянці фронту Дієвої армії УНР.

У травні 1919 р. на території Західно-Української Народної Республіки з решток різних авіаційних дивізіонів і загонів був зорганізований 5-й бойовий авіаційний загін, командиром якого став поручик Микола Шеремецинський.

Деякі подробиці з життя 4-го бойового авіаційного загону знаходимо в архівно-слідчій справі колишнього льотчика Льва Скурського. Він, зокрема, згадував про дві небуденні події: «В начале марта 1919 года помню случай, когда наш отряд стоял в Проскурове, расстреливали 9 человек китайцев, пойманных на фронте по рассказам при таких обстоятельствах: когда красные части отступили под натиском войск УНР, то часть китайцев остались с пулеметами и все время продолжали отстреливаться до последнего патрона, пока не были взяты живыми в плен. Их судил полевой суд. Когда только прибыл наш эшелон, то разнесся слух, что повели расстреливать китайцев. Я вышел из эшелона и пошел посмотреть. Это было недалеко от станции, часов в 6 утра. Конвой состоял приблизительно из одного взвода человек 20. Их поставили у каменной стены. Один из китайцев сел на корточки и показал пальцем себе в лоб. Команде были распределены приговоренные: один человек на трех приблизительно, и расстреляли их одним залпом»46.

Літак «Ньюпор»-17 який використовувався у Летунському відділі Галицької армії та Повітряному флоті УНР. На передньому плані підстаршина Володимир Пилипець. Фото з видання: Українська Галицька Армія. У 40-річчя її участи у визвольних змаганнях (матеріяли до історії). — Вінніпег, 1958

Ще одна подія сталася, за словами А. Скурського, наприкінці березня 1919 р., коли командир авіаційного загону доручив йому обрати місце для аеродрому в районі містечка Гнівань. Лев Скурський виконав завдання і виявив потрібне місце біля цукрового заводу під Гніванню.

На зворотному шляху він сів у перший потяг, як виявилося, — отамана Палієнка, якого мали заарештувати за звинуваченням у здійснені погромів. На ст. Тюшки поїзд було несподівано зупинено й оточено 200 українськими вояками Окремого Запорізького стрілецького куреня сотника П. Шандрука. Іменем Головного отамана палієнківцям було запропоновано скласти зброю, але вони відповіли на це вогнем. У відповідь українські вояки також почали обстріл поїзда. 4 палієнківців загинуло, 16 були поранені, решта — заарештована. Л. Скурського, як непричетного до загону Палієнка, одразу звільнили47.

Наприкінці квітня 1919 р. оперативна ситуація для Дієвої армії УНР ще більше ускладнилася. Південно-Східна її група під тиском червоних і зважаючи на бунти у власних частинах була інтернована на румунській території. Так само сталося і з 1-им Запорізьким авіаційним загоном. У Північній групі армії УНР також відбувся заколот, після якого, затиснута з обох боків радянськими та польськими військами, вона була розгромлена. Рештки її відійшли в район м. Крем’янець, де затято відбивалися від червоних військ. За таких умов управління Повітряного флоту УНР, Київський авіаційний парк та інші інституції були евакуйовані на територію Західно-Української Народної Республіки до м. Броди. 3-й і 4-й бойові загони розташувалися у Здолбунові, звідки провадили авіаційні рейди проти радянських військ: здійснювали розвідку та бомбили ворожі розташування. У червні 1919 р. Дієва армія УНР почала операцію зі звільнення м. Камянець-Подільський і згодом здобула його. Невдовзі до міста було переведено всі державні інституції, зокрема й управління Повітряного флоту, Київський авіаційний парк, 1-й Запорізький, 3-й і 4-й бойові загони.

У Камянці-Подільському відбулася остаточна реорганізація Повітряного флоту УНР: було скорочено зайві інституції та переформовано бойові частини. На посаді начальника Повітряного флоту УНР залишився полковник Віктор Павленко. Його найближчими помічниками стали: начальник канцелярії військовий урядовець Петро Білон, який працював в українській авіації з часу її організації, а також начальник загально-муштрового відділу льотчик-дозорець сотник Михайло Поготовко (колишній осавул 1-го Запорізького авіаційного загону). Крім трьох названих у складі управління служило ще шість осіб: начальник господарчо-рахівничого відділу військовий урядовець Костянтин Орішков, бухгалтер Микола Домашенко, діловод Ферапонт Міцкевич, канцелярист Віталій Бафталовський, друкар Петро Тисменецький та друкарка Олена Голіцинська (дружина військового льотчика К. Голіцинського)48.

Олександра Наконечного було знято з посади інспектора авіації УНР та призначено начальником Військово-авіаційної школи УНР, яка створювалась у Камянці-Подільському в приміщені Комерційного училища на вул. Високій49. Замість нього виконувачем обов'язків інспектора авіації, а з 22.07.1919 — інспектором авіації став колишній командир 1-го Запорізького авіаційного загону Олександр Єгоров. Серед його найближчих співробітників — помічник інспектора з технічної частини льотчик-дозорець Василь Торічнєв, помічник інспектора з муштрової частини чотар Леонід Любарський, канцелярист Іван Левковський, друкарки Любов Торічнєва (дружина В. Торічнєва) та Софія Калініна (дружина військового льотчика К. Калініна)50.

У Камянці-Подільському при управлінні Повітряного флоту було створено комісію з розробки основних положень «Військово-воздушної фльоти Української Народної Республіки», яка підготувала кілька важливих законопроектів, а саме:

— Положення про військово-воздушну фльоту УНР;

— Статут про начальника військово-воздушної фльоти УНР;

— Статут про начальника авіації УНР;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.» автора Тинченко Я.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Повітряний флот Директорії УНР, кінець 1918-літо 1919 рр“ на сторінці 2. Приємного читання.