Розділ «Перші авіаційні частини Центральної Ради»

Один з перших командирів української авіації пілот Василь Янченко (ліворуч), 1915 р.

Фото з видання: Летающие тузы. Российские асы Первой мировой войны. — Москва, 2006

Командир новоствореного загону О. Наконечний та його помічник Ф. Кудря були членами українських політичних партій, тому згодом їх відкликано на інші посади. Очолив загін Олександр Єгоров, який 31.12.1917 почав клопотати про передання йому літака типу «Сопвич». У такий спосіб він, фактично, виявився єдиним пілотом із власним літаком, здатним здійматися в небо. Невдовзі після створення підрозділу О. Єгорова почалося формування 1-го Українського авіаційного гарматного загону.

Старшини 1-го Українського (Запорізького) авіаційного загону з гостями поряд із літаком «ДФВ» Ц. 5, березень 1919 р. Стоять зліва направо: сотник О. Жаховський, сотник Берестовенко (?), ад'ютант 1-го Запорізького кінно-гайдамацького полку їм. К. Гордієнка сотник Гончарів, сотник В. Гвоздів, командир кінного дивізіону Чорних Запорожців сотник Римський-Корсаков, командир загону сотник О. Єгоров, поручик С. Чистоклєтов, сотник В. Олексієв.

Фото з видання: Білон П. Спогади. — Пітсбург, 1952

З усіх авіачастин у Першій українсько-більшовицькій війні, яка почалася у грудні 1917 р., активну участь брав лише 1-й Український авіаційний загін, який увійшов до складу Гайдамацького коша Слобідської України військ Центральної Ради. Його командир сотник Єгоров та інші льотчики здійснювали переважно розвідувальні рейди. Коли ж радянські війська В. Антонова-Овсієнка та М. Муравйова дісталися до Дарниці, літаки загону почали бомбити ворожі бронепотяги та важку артилерію, які обстрілювали Київ.

3-й і 5-й авіапарки та інші авіаційні частини в українсько-більшовицькому протистоянні оголосили нейтралітет, але окремі з них згодом жорстоко за це поплатилися. Зокрема, більшовики майже цілком знищили 5-й авіапарк, вирішивши, що саме його літаки бомбардували Дарницю. Один із радянських командирів згадував: «У боях за Київ, що тривали кілька днів, брала участь петлюрівська ескадрілья з 12 літаків, яка щодня бомбардирувала артилерію Муравйова і станцію Дарниця, де стояли наші бронепоїзди. Куренівські червоногвардійці розвідали, що аеродром цієї ескадрільї перебуває недалеко від заводу Гретера і охороняється невеликими частинами. Із загоном у 25 бійців я пішов ярами від Куренівки на Сирець, і ми зненацька, без жодного пострілу зняти караул. У полотняних палатках — ангарах — стояли літаки. Ми не знали, що з ними робити і обмежилися лише тим, що розкололи шашками пропелери і молотами пошкодили всі частини моторів. Під кінець цієї роботи на аеродром в'їхали 2 машини: грузовик з льотчиками і легкова машина командира ескадрільї полковника Нечитайла. Вони були захоплені і відправлені на Куренівку в штаб полку. На цих машинах ми вивезли зняті з літаків кулемети, льюіса“»9.

8-9 лютого 1918 р. 1-й Український армійський авіаційний загін разом із іншими військами Центральної Ради залишив Київ. Один із льотчиків, за наказом С. Петлюри, розкидав з літака листівки із закликом до киян спокійно перетерпіти «господ більшовиків» та обіцянкою, що гайдамаки ось-ось повернуться до Києва та помстяться ворогам УНР 10.

Урядовець українізованого 5-го авіаційного парку

Іван Молоко, початок 1918 р Фото з приватної колекції автора

Після того, як більшовицькі війська остаточно зайняли Київ, їх командувач В. Антонов-Овсієнко призначив на посаду комісара авіації та повітроплавання України колишнього старшого механіка 3-го авіапарку Васильєва. Під його командування мали перейти всі авіаційні частини, парки та школи, розташовані на території України, включно з тими, які ще у січні 1918 р. вважалися складовою військ Центральної Ради. Зокрема: 1-й, 3-й, 5-й та 6-й авіаційні парки, рештки 6-го авіаційного дивізіону та інших українізованих авіаційних загонів, кадри льотної школи. У першому ж наказі комісар вимагав від підлеглих на всіх літаках перемалювати розпізнавальні знаки, замінивши їх на червоні кола 11.

Із документів штабу Васильєва видно, що рештки українських авіаційних частин, які перейшли в його розпорядження, швидко розпадалися і зникали. Так, командир 6-го (1-й Українського) винищувального авіаційного загону військовий льотчик В. Янченко втік на автомобілі, забравши із собою казну, печатки та документи підпорядкованої йому частини 12. За кілька днів по тому з посади командира 6-го авіаційного дивізіону було звільнено Р. Шоманського, а на його місце призначено військового льотчика Петровського. 1-й Український армійський авіаційний загін (який на чолі з О. Єгоровим відступив з Києва) перейменовувався на 1-й Український загін Радянської Республіки, а 1-й Український авіаційний гарматний загін взагалі підлягав розформуванню13.

Члени родини командира 1-го Українського (Запорізького) авіаційного загону сотника Олександра Єгорова біля його літака «Румплер», травень 1918 р. Фото з приватної колекції автора

1-й Український армійський авіаційний загін, за радянською документацією, формально вважався таким, що перейшов на бік більшовицької влади, але це не відповідало дійсності. Насправді він разом із переформованими в Окрему Запорізьку бригаду військами Центральної Ради відступив у район Житомира та Бердичева, звідси на початку березня 1918 р. повернувся до звільненого українсько-німецькими військами Києва. 12 березня 1918 р. усі наявні українські частини були реорганізовані в Окрему Запорізьку дивізію Армії УНР. До її складу увійшов і 1-й Український армійський авіаційний загін (у деяких документах і спогадах разом з офіційною назвою вживається й інша — «Запорізький»). На початку березня у розпорядження О. Єгорова було передано значну частину майна 3-го та 5-го авіаційних парків, а також літаки та майно 1-го Туркестанського корпусного та 8-го армійського

Механік та члени родини сотника Олександра Єгорова поряд з його літаком, травень 1918 р. Фото з приватної колекції автора

авіаційних загонів, які розміщувалися у Києві та околицях. У бойовому реєстрі 1-го Українського авіаційного загону навесні 1918 р. перебували такі літаки:

— «Сопвич» № 1201 (переданий до загону ще на початку 1918 р.);

— «Сопвич» № 8176 (переданий 30.04.1918 з 3-го авіапарку);

— «Сопвич» № 8757 (переданий 30.04.1918 з 3-го авіапарку);

— «Сопвич» № 5336 (переданий 8.05.1918 з 3-го авіапарку);