TextBook “Але сталось так, — продовжує Анна Дидик, — що один з охоронців Провідника здався. А було це так, що розкрили їх криївку. Було там двоє. Один із них застрелився, другий здався. Звали його “Чад”. Ось він розповів, що коло Раю є таке місце. Але, видно, нам пощастило. Уночі з криївки наші (зв’язкові) вийшли, залишився тільки хлопець зв’язковий “Назар” і дівчина з району. Раненько вони були оточені. Дівчина отруїлась, а “Назар” застрелився, точніше, важко себе поранив, і узяли його живим до тюрми. Загинув потім у таборі. Хату більшовики підпалили. Дівчина, здається, була ще жива. її витягнули гаками залишили біля хати на полі, щоби хтось із рідних міг її пізнати й так ще когось арештувати. Це сталося десь наприкінці серпня 1945 р.
Дівчину залишили біля спаленої хати, аж поки не випав сніг. Ніхто не приходив. Були у дівчини хворий батько і мати, прекрасна жінка, але вона боялась. Не раз гляділа в той бік, та біля тіла постійно стояла варта. Потім мати мені розповідала, що коли вже падав сніг, вона пішла туди, знайшла череп, три ребра й кусочок хребта. Собаки й лисиці розтягли все. Мати загорнула кості у шматочок полотна й принесла до хати. Падав сніг і замітав сліди. Удома було ще дві молодші доньки, зовсім маленькі (дівчина, яка загинула, була найстарша). Мати загорнула рештки костей доньки в простирадло, поклала на стіл, засвітила свічку, сама відправила панахиду, вночі на цвинтарі викопала могилку й так похоронила дочку. Пригадую собі цю чудову жінку. У цієї родини загинуло три особи: син, дочка, яка також, щоб живою не потрапити до рук більшовиків, отруїлася і померла в лікарні, й ця дочка, яка загинула в Раю”.
Додаткова інформація від пані Іванни Кулик, яка жила по сусідству з родиною Легет: дівчина, що загинула в огні палаючої хати — це Іванка Легета, 1920 р. Народилася у с. Рай у селянській родині Антона й Марії Легет. У них було семеро дітей. Найстарша була Іванка, член ОУН. її сестра Марійка 1923 року народження, член ОУН, під час арешту в селі Рогачин, щоб не потрапити живою до в’язниці, отруїлась, але більшовицькій поліції вдалось її врятувати, щоб згодом замордувати в Бережанській тюрмі. Брат Йосип 1925 року народження, вояк УПА, загинув у боротьбі з кагебістами у Підгаєччині. Вижили й не загинули четверо дітей: Роман 1928 р. народження, Ольга з 1930 р., Михайло з 1936 р. та Микола 1940 року народження.
ХАТА У с. ПУКОВІ
“Черговим місцем постою Командира було с. Пуків на Рогатинщині. Хата Командира була в домі вчительки. Тут без пригод перезимували з 1945 на 1946 p”.[10]
Ось опис цієї криївки зі слів господині хати Марії Крупки-Кик: “Криївка знаходилася за хатою біля берега, а вхід до неї був зі стриху бо хата була без комина, курна. В хаті зробили перегородку, за якою в стелі вирізали отвір і по драбині спускалися вниз, а там, попід фундамент пробиралися до криївки, за якою йшла дорога до лісу. Якщо в селі було спокійно, хтось із нас подавав про це умовний сигнал: три рази стукав у перегородку — значить, можна виходити. Два рази — обережно.
У сінях за вхідними дверима стояла драбина, яку приставляли до дверей на стрих. А якщо була облава, то цю драбину виносили до стодоли, а як вимагали облавники обстежити стрих, то я засвічувала ліхтар, приносила драбину і лізла наперед, а за мною двоє солдатів. Свекруха тоді палила під кухонною плитою заздалегідь підготовлену для цього гречану солому, з якої йшов густий дим, та солдати від цього не витримували, кашляли і злізали вниз. Автором цих винахідлвих робіт був Левко, хлопець з університетською освітою”.[11]
Схема розташування конспіративної квартири Р. Шухевича у с. Пукові та криївки в нійХАТА В ЛІСІ БІЛЯ с. КЛІЩІВНА
Навесні і влітку 1946 р. Командир користувався ще лісовою криївкою біля с. Кліщівна Рогатинського р-ну. Тут на той час перебував крайовий провідник ОУН ЗУЗ Петро Кравчук — “Максим”. Криївка Командира була в лісі, розміром 2 на 3 метри. Стіни були оббиті дерев’яною обшивкою, а підлога застелена солом’яним матрасом. У лісі біля с. Кліщівна зв’язкова “Монета” зустрілася з охороною Командира, яка привезли її до нього.[12]
ХАТА У с. КНЯГИНИЧАХ
У жовтні 1946 р. Оля Ільків — “Марійка” зорганізувала хату у с. Княгиничах, також у Рогатинському районі. На підроблені документи вона легально винайняла хату й переселилася сюди з маленькою дитинкою Дзвінкою, своєю мамою і двоюрідною мнимою сестрою “Манею”, якою була підпільниця Катерина Зарицька. Роль чоловіка Олі виконував підпільник Любомир Полюга, студент медінституту у Львові. Уся родина жила за підробленими документами, як українські переселенці з Польщі. Тут перебував Командир із двома охоронцями-зв’язковими “Зенком” і “Левком”. Квартира була добре законспірована і можна було в ній нормально працювати. Та, як часто в підпільному житті буває, трапилось несподіване нещастя. У день пресвятої Богородиці, 21 вересня, Командир відправив “Маню” на зв’язок до осередку пропаганди “Севера” в м. Ходорів. Зустріч відбулась нормально, але коли “Монета” готувалась до від’їзду, її арештували. Люди говорили, що була перестрілка і вбили якусь жінка. У зв’язку з арештом чи смертю “Мані”, 25 вересня 1947 р. хату прийшлось покинути. Командир відійшов зі зв’язковим Полюгою у рогатинський ліс. А вже наступного ранку арештовано пораненого Полюгу.[13]
ХАТА У с. ГРІМНОМУ
З Рогатинського району переніс Командир своє місце постою у Комарнянський район на Львівщині, у с. Грімне. Тут організатором хати була Дарія Гусяк, її мама та зв’язкова “Марта”. Вони також тут поселились як переселенці з Польщі за підробленими документами. Помешкання вони отримали у будинку колишньої церковної плебанії. Одну половину будинку займав православний священик, а другу сільрада віддала переселенцям. Для конспірації “переселенки” займались кравецтвом. У їхній кімнаті під підлогою зв’язкові Командира, “Зенко” й “Левко”, викопали криївку на 3–4 особи. Одна дошка з підлоги піднімалась, і тут був вхід до криївки. Але там тримали лише окремі речі. Це була запасна криївка. Про цю хату знали Катерина Зарицька — “Катруся” і Галина Дидик.
Після провалу хати в Княгиничах сюди прийшов Командир і деякий час, може днів із десять, тут перебував. У приміщені була простора кухня, а хлопці перебували у другій кімнаті, де був поставлений параван, за яким можна було сховатись, коли б у кімнату зайшов сторонній. Узимку, на початку 1948 р., ця хата розконспірувалась, і необхідно було з неї вибратись. Якось із непередбаченого боку зайшов до кімнати дільничний міліціонер й побачив двох озброєних хлопців. Зчинилась перестрілка, міліціонера вбили, тому з хати треба було негайно втікати. Зовсім по-іншому розповідає про цей випадок кагебіст П. Судоплатов. Він пише: “Коли в домі Дарії Гусяк, де він [Шухевич] перебував, зайшов міліціонер для звичайної перевірки документів, нерви його не витримали. Шухевич застрелив міліціонера і всі троє — він, Дарія і її мати — втекли”.[14] Цей випадок став причиною інтенсивного розшуку Дарії Гусяк і арешту органами совєтської безпеки у Львові.
Насправді Командира тоді в хаті не було. Він жив у той час у Львові. Двоє зв’язкових, Дарія і Марта, щасливо добрались до Львова й доповіли Командирові про випадок у с. Грімному “Анна” влаштувала маму Дарки у с. Дегові як господиню у домі священика, а Дарку і Марту Командир відправив до підпільної праці в терені. “Зенко” і “Левко” залишились у диспозиції Командира.
ХАТИ КОМАНДИРА У ЛЬВОВІ
Командир досконало знав місто, мав у ньому багато друзів і завжди добре тут себе почував. У Львові, на вул. Бала-шовській, у 2-му блоці, мав помешкання його добрий друг ще зі студентських часів співорганізатор рекламної фірми “Фама” Богдан Чайківський. У його хаті Роман Шухевич перебував у січні 1943 року, коли німецьке гестапо розшукувало його, щоб арештувати. Це була добре законспірована хата, і він часто там переховувався. На цій же вулиці, у 5-му блоці, мешкала їхня знайома “Маруська”, у неї також командир інколи перебував.[15]
Галина Дидик організувала у Львові хату ще в 1946 р. Вона підшукала собі кімнату на Знесінні (вул. Сулимирсько-го, буд. 4, тепер Милятинська, 4), де жили дідусь (Лозинський Семен) і бабуся. “Анна” приписалась тут як переселенка.[16] Для конспірації Галина Дидик займалась пошиттям білизни. Там прожила вона одне літо. У процесі допитів арештованих КГБ довідалось про цю хату. Один із них, що розповів їм про своє знайомство з Дидик — “Анною” і де вона живе, отримав доручення стежити за нею і про все їм доносити. Він і повідомив “Анну” про небезпеку, що їй загрожувала. Через “Анну” КГБ планувало зловити Шухевича, і тому її не чіпали, хоч бачили і навіть з нею розмовляли, але чекали, коли до хати прийде Шухевич. Більше “Анна” на цій хаті не появлялась, а речі, що там залишились, вночі потаємно виніс зв’язковий Командира Любко Полюга.
Після провалів хат у Княгиничах та в Грімному “Анні” пощастило підшукати для Командира відповідну хату у Львові, на Личаківській горі, в Лисиничах, у домі пані Олени Яремкової — “Гайдамачки”. Це був окремий “осібнячок” на вулиці Кривій, із високою кругом огорожею. Тут було дуже добре місце з конспіративного погляду. У цій хаті Командир пробув зиму з 1947 на 1948 рік. Тоді-то й почав хворіти на серцеві недомагання.
Мав Роман Шухевич у Львові ще одну запасну й добре законспіровану хату, зорганізовану досвідченим підпільником Григорієм Голяшем із с. Бишок. Знаходилась вона в будинку на вул. Маріюпільській, № 32, у помешканні Марії Угрин. У підвалі будинку були дві добре замасковані криївки. У січні-березні 1948 року тут деякий час перебував Командир Р. Шухевич і дав високу оцінку цим криївкам. Напасти на слід до цієї хати вдалось органам КГБ через 35 днів після загибелі Командира. Тут 9 квітня 1950 р. раненого Григорія Голяша захоплено в полон, а 16 червня цього ж року він під час допиту вискочив зі слідчого кабінету № 70 у будинку внутрішньої тюрми УМГБ Львівської області й героїчно загинув.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Генерал-хорунжий Роман Шухевич: Головний Командир Української Повстанської Армії» автора Кук В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ШТАБ-КВАРТИРИ ГОЛОВНОГО КОМАНДИРА УПА“ на сторінці 2. Приємного читання.