Розділ «Частина II. Документи і матеріали»

Маніфест Його Величності439 походить від волі Й[ого] В[еличності] зробити для народу все якнайкраще. — 3 цього приводу я зробив пропозицію до найвищих інстанцій вже 1/2 роки тому, але вона зазнала крах через бюрократію міністрів, які не думають прогресивно, вони навіть можуть її ніколи і не розгледіти, бо вони люди старого способу мислення, старого покрою, і не крокують разом із часом. Чи є сьогодні це рішення вже «запізнілим» — покаже майбутнє. — Дай Боже, щоб не було запізно! — Про розпад Австрії думати взагалі не треба, тому що Бісмарк440 вже сказав: «Якщо б судилося Австрії зникнути, то це так і сталося б, але вона є для Європи крайньою необхідністю, тому розпаду не відбудеться!» Тому зараз все так, як воно і є, Антанта441 роздрібнювати Австрію не хоче — навпаки, вона хоче нею заволодіти — про це свідчать всі наявні ознаки, отже, вона хоче нас від Німеччини відокремити, щоб її тим самим повністю знищити — для нас (Австрії) це є єдиний вихід, який з часом ми всеодно повинні пройти. Особисто я проти наступної думки: проти приєднання австрійської України до решти України, із яким нещодавно виступило парламентське представництво (Петрушевич та Є. Левицький442) із д[окто]ром Бараном443, К. Левицьким та Народним Комітетом, виступають як австрійці (об’єктивно), так і українці, яким себе вже дуже давно вважаю. На мою думку, яка також переможно панує серед українців, держава по той бік Збруча ще не повністю впевнена, вона стоїть на слабеньких ніжках і у будь-яку мить може впасти, тим більше, що уряд у Києві який все для цього і робить, хоча і не по своїй волі. Тому, якщо Україна повинна загинути по-перше від хвилі російсько-єврейської революції, по-друге від більшовиків, то принаймні тут Україну буде врятовано, якщо ж вся Україна об’єднається, тоді загинуть обидві її частини, і тоді вже ідея, зробити Україну знову вільною та самостійною не втілиться у життя ніколи! Ми живемо в самостійній країні від Сян-Серет, при підтримці Австрії Україна може розпастися щонайбільше на дві частини, але ж не загинути повністю. Для Унії це було б дуже важливою справою, якби тут заснувалася держава.

На тій стороні пануватимуть більшовики, вони вимагають нової аграрної реформи, а якщо ми матимемо тут ще одну власну державу, то ми зможемо і тут провести цю аграрну реформу, але яку зворотню реакцію матиме та сторона — легко здогадатися!

А зараз до маніфесту: він гарний, ідеально продуманий, але — тільки слова! Чи задовільнить це народи? У ньому є дві трудності. 1. Вираз: «Бажання австрійського народу повинні бути при цьому одне з одним ретельно узгоджені і повинні бути виконані». Це значить, що ми із поляками! Переговори з поляками треба виключити, і я являюся категоричним противником усього виразу. Поляки ведуть переговори на базі «Буг», тобто лінія Кросно-Станіславів-Калуш і т. д… Ну і що ж тоді залишиться від Східної Галичини? Для України існує лише один базис Сян-Серет, це є справедливою вимогою, тому що там проживають 75–90 % українців. Ще треба було б зважити, а чи не вимагати для галичан волинські її частини!? Після того, як у Відні цим польським державним злочинцям дозволено робити усе, та після того, як цей осел Буріан все ще вірить у австро-польський лозунг, в який зараз вже ніхто не вірить, я гадаю, що тут є тільки сподівання на збільшення польської корони, Галицьку ж справу завжди відсувають в самий кінець та цього вже народ більше не витримає. Ваша Екселенціє, пробачте мені, будь ласка, мою відвертість, я не стримався, бо я ж зараз із тих самих кіл (Буріан, Гуссарек444, Шпіцмюлер, Векерле445 і т. д.). Саме з цих причин у мене склалася думка, що 19 числа не треба вносити резолюції у Конституанту, тому що це є для Відня необміркованим кроком, а треба: проголосити Українську незалежну державу від Сян-Серет під керівництвом Австрії. У Відні із цим мають вже погодитись, по-друге, треба встановити непорушний факт для мирного конгресу, який мені дуже сильно знадобиться у боротьбі із польсько-буріанським імперіалізмом за рахунок України, це дозволило б далі здійснитися одному факту (одній дії) для українського народу, який дозволив би слова маніфесту підтвердити (досі було багато слів-обіцянок). А потім вже зміг би народ спокійно чекати на повне детальне перетворення, так як факт проголошення вже здійснився. Я прошу, Ваша Екселенціє, не вважати мене одним із радикалів — навпаки — але на все в свій час — зараз вже настала остання мить для порятунку українського народу, і для того, що б цей народ було врятовано, я віддам усього себе, ідеї мої є дуже прозорими та виваженими, які я вважаю єдиним можливим спасінням, і про які я дозволяю собі повідомити Вашій Екселенції. Я покірно прошу Вашу Екселенцію не розголошувати зміст цього листа — я мушу про таке Вашу Екселенцію просити.

Ще раз запевняю Вашу Екселенцію, що за будь-яких обставин я залишатимусь з українцями, і залишаюся завжди із щирою повагою та вдячністю вірний Вашій Екселенції

Вільгельм Габсбург

(Там само. — Арк. 23–25 зв. Автограф нім. м.).

14 лютого 1927

Ваша Екселенціє!

Від усієї душі я дякую за милі строчки від 11 січня цього року, які мене невимовно порадували, бо я знову отримав від Вашої Екселенції добре повідомлення. І прочитав із великим сумом Ваше повідомлення про те, що Ви, Ваша Екселенціє, знову страждаєте від старих захворювань.

Я сам повернувся з мого шпиталю лише два дні тому, у якому я повинен був через збільшення однієї нирки перенести операцію.

Я дуже радію з того, що незабаром знову отримаю від Вашої Екселенції нові повідомлення, і також сподіваюсь, що зможу привітати Вашу Екселенцію у Франції.

Я вже повністю переселився у Францію, і дуже радий тут жити, бо тут усі приходять тобі на допомогу у будь-якому випадку.

За нашими справами я звичайно спостерігаю дуже уважно, але своєї думки про них не виказую.

Звичайно, в мене ще буде нагода написати Вашій Екселенції обіцяного листа, напишу чимало різних повідомлень, але не хотілося б починати у цьому листі.

Ще раз щиро подякую Вашу Екселенцію за милий лист, із цим залишаюсь з вітаннями від щирого серця Ваша Екселенціє і всім друзям та знайомим завжди вдячний та відданий Ваша Екселенціє

Вільгельм

(Там само. — Арк. 26–26 зв. Автограф нім. м.).

Париж 15.VI.[1]934

Ваша Екселенціє, Позволюсь бажати Вам з цілого серця доброго здоровля і всього найкращого і надіюсь що при ті[й] нагоді д[окто]р Куницький446 Вам, Екселенціє, розкаже дещо про нас.

Дуже прошу, Ваша Екселенціє, звернути увагу на те, що він Вам розкаже про одного з наших так званих «діячів», але який діяч єсть великим шкідником і гохштайлером [53].