Історія України-Руси. XI - XIII вік

5) Іпат. с. 565, 577, прийнявши що тут мова про нинїшнїй Камень Коширський.

6) Іпат. с. 595.

7) Іпат. с. 542.

8) Іпат. с. 610.

9) Іп. 181. Що Нур був північною границею Берестейщини, чи властиво — Дорогичинської волости, каже грамота Конрада Мазовецького 1237 р.: Conferimus et donamus magistro H. et fratribus suis ordinis militum domus quondam Dobrinensis castrum Drohicin et totum territorium quod ex eadem parte castri continetur a medietate fluminum Bug et Nur usque ad metas Ruthenorum, salvo iure ecclesie Mazovien. et nobilium, si quid in predictis fluminibus hactenus habuerunt (Voigt Geschichte Preussens II с. 277).

10) I. с. 227.

11) Іпат. с. 561.

12) Любавскій Областное дЂленіе в. кн. Литовскаго с. 183-4. Про Сураж див. Kodeks Mazowiecki c. 120.

13) Див. Іпат. с. 540: Данило, вертаючи ся з походу на Ятвячів, „приде ко ВизьнЂ и прейде рЂку Наровь”, — „и придоста со славою на землю свою”. С. Кентжиньский в своїй недавнїй працї про Гервазія з Тільбюрі толкує в його звістцї про пограничні між Польщею й Русию ріки Aper et Armilla сю останню як латинский переклад Нарови (Rozprawy wydz. hist. т. 46 с. 158, текст у ньогож с. 155).

14) Див. мапу при IV томі.

15) „Ляхо†воєваша по КроснЂ и взяша селъ десять и поидоша назадъ, Берестьяни же собраша ся и гнаша по нихъ” — Іпат. с. 586.

16) Ґервазій з Тільбюрі, як вище (Aper — латинський переклад Вепра).

17) „Болеславъ же бяшеть єще гордя ся своимь безумьємъ... пришедъ во дву сту, воєва около Щекарева и взя десять селъ, и тако идяшеть назадъ с великою гордостию, творяшеть бо ся аки всю землю (вар.:Русь) вземь” — Іпат. с. 585.

18) Actum in prope Szczebreszyno oppido ruthenicali — Akta gr. i ziem. V c. 4.

19) Іпат. с. 529, 586.

20) Іпат. с. 490.

21) Іпат. с. 490, 571, див. вище с. 351 і 370. В XVI в. крайнїми містами Люблинської землї були Ґорай, Фрамподь, Білгорай в порічю Лади, Улянів в порічю Сяна — див. Êrόdła dz. XVIII. І с. 22 і мапу. Се могла бути границя давнїйша і я за браком иньшнх, старших вказівок держу ся її при визначенню границї на мапі. Але постійною вона, розумієть ся не була.

22) Іпат. 586, як вище.

23) Про ту окупацію Берестейсько-дорогичинської землї Поляками див. примітку 8.

24) Іпат. с. 517, пор. 599, Voigt Geschichte Preussens II с, 277 (наданнє Конрада, датоване 1237, VIII idus Marcii). Коли захопив Дорогичин Конрад, як сказано вже — ми не знаємо. З оповідання лїтописи (Іпат. 531) про ятвяжський напад, що став ся десь 1234 р. (преже войны черниговьскоє) виходило б, що тодї Дорогичин належав до Руси: „Василько изъ ВолодимЂря угони я и бывшу єму третий день изъ Володимеря в ДорогичинЂ”. Що правда, можна тут припускати, що Василько пімстив ся над Ятвягами, спіткавши їх під Дорогичином, хоч тодї Дорогичин не належав до Руси, але далеко певнїйше брати буквально, що Василько тодї прийшов під Дорогичин і оборонив його, як своє місто. В такім разї Конрад захопив Дорогичин десь в 1235-6 р. Про відібраннє Дорогичина Данилом говорю ще в т. III главі І.