Історія України-Руси. XI - XIII вік

26) Cinnami р. 115 ed. Bonn., Nicetae Choniatae p. 122 ed. Bonn.

27) άτε παρά γνώμην τήν αυτoύ (Мануіла) Bλαδιμήρω έπιφυέτα, άνδρί όπoςπoνδω 'Pωμαίoις όντι — Кіннам р. 115. Коли Приймати для походу Мануіла 1151 р., як чинить Ґрот, то тут треба розуміти похід на Володимирка 1150 р. (Іпат. 282), не 1152 р., як робить той же самий Ґрот.

28) Іпат. с. 283, 291, р.1150-1

29) Іпат. с. 235-242, Лавр. с. 298, ще Воскр. І с. 36-7, 1 Новг. с. 136-7.

30) Іпат. с. 239, Лавр. с. 298.

31) Див. Іпат. с. 243, пор. 243 і 245, 1 Новг. с. 136.

32) Пор. Іпат. с. 268: „а вы (Ізяслав і Ростислав) вЂдаєта, оже намь (Киянам) съ Гюргемъ не ужити, аже по сихь днехь где узримь стягы ваю, ту мы готовы ваю єсмы”.

33) „братью нашю”.

34) В київській печерській лаврі є образ Божої матери, званої Федорівської, з котрою звязана традиція, що то перед нею молив ся Ігор, коли його вхопили; на постаментї ікони представлено й образ Ігоревої смерти, але образок пізній і нїчого реального в собі не має.

35) Іпат. с. 249-9, Лавр. с. 300-2.

36) Одно — мабуть сильно скорочене, але без стороннїх додатків, маємо в Суздальській лїтописи, друге, вже скомплїковане — в Київській. Останнє має деякі подробицї так близькі до суздальської верзії і в загальнім оповіданню на стільки годить ся з нею, що у них мусить бути спільне джерело, трохи відмінно скорочене в обох сих лїтописях (в Суздальській покорочене більше, в Київській меньше). Але окрім того в Київській лїтописи маємо вставки в звичайнім шабльоновім аґіоґрафічнім стилю, що дуже мало відповідають стисненому, реальному оповіданню; порівняти тільки риторичні мірковання і „возгласи” Ігоря: „Тако толикы страсти и различная смерти на праведники находили суть” і т. д., або: „О окаяньнии! не вЂсте ся что творяше, се бо творите невЂдиньємъ” і т. д., — з простим, живцем ухваленим окриком: ”ох, брате, камо мя ведуть?”, що так мало відповідав попереднїй риторицї. Очевидно, в Київській лїт. ми маємо скороченнє того оповідання, спільного обом лїтописям, доповнене з якоїсь иньшої повісти, написаної вже відповідно вимогам аґіоґрафічної риторики. Див. про се ще у Бестужена-Рюміна 0 соста†84-6, Хрущова О древнерусскихъ повЂстяхъ и сказаніяхь с. 167-172.

Перша верзія — як у Суздальській має виразну тенденцію — виправдати в сїй історії Ізяслава. Се могло бути й першою причиною до написання сього оповідання про убийство Ігоря. Тенденція проступає дуже сильно: Кияне заявляють в нїм без всякої льоґічної потреби, що вони знають про неохоту Ізяслава до сьою убийства; дуже піднесені заходи Володимира виратувати Ігоря; Ізяслав заявляє свій жаль на Киян. В верзії Київської лїтописи перший момент пропав, але другий розвинено ще більше (с. 250).

37) Іпат. с. 264.

38) Іпат. с. 253.

39) Як каже Никонівська компіляція — І. 178.

40) Суздальська лїтопись каже, що батько його послав у поміч Ольговичам, але він натомість надумав пристати до Ізяслава: воно не було що й надумувати, бо Ольговичі тодї уложили згоду з Ізяславом.

41) Лавр. с. 304; Київська лїтопись переповідає сад факт (с. 261-2).Погляди дослїдників двоять ся, найдальше йдуть ті, що приймають звістку Татіщева (II пр. 423 і 432), мов би Юрий спеціально з тим і вислав був Ростислава, аби йому збирав партію на Руси.

42) „Любо соромъ свой сложю и земли своєй мьщю любо честь свою, налЂзу, пакы ли — а голову свою сложю'' — перша половина фрази зложена з повторення того самого в двох відмінних верзіях.

43) 23 серпня 1149 р.

44) Іпат. с. 268.