Історія України-Руси. До року 1340

Примітки

1) Див. т. II c. 253. Про Київщину по татарськім погромі спеціальнїйше говорять згадані вище c. 146 і в т. І прим. 34 статї Максимовича О мнимомь запустЂніи Украины, Антоновича — Кіевъ, его судьба и значеніе до Любл. уніи, Соболєвского Къ вопросу объ истор. судьбахъ Кіева, моя Історія Київщини c. 443 і далї.

2) Recueil IV c. 623, 771.

3) Ibid. IV с. 699.

4) Пор. т. II с. 543.

5) l. c. c. 718 і 762.

6) Рукописи називають його Carton, Carbon, Tyrbon.

7) Рукописи Пляно-Карпінї називають його Monti, Manci, Mauci; d'Avezac, видавець Пляно-Карпінї, здогадуєть ся (c. 587), що се Maoutchy, син Джаґатая, а я додам, що се мусить бути Могучій, згаданий в Галицько-волинській лїтописи — Іпат. c. 535.

8) Recueil IV c. 668-9.

9) „Баскак” — „відпоручник”, намістник (по турецьки), теж саме що по монґольськи значить „даруга”, ріжниця була тільки та, що баскаками звали ся ханські відпоручники в землях підвластних, а даруги — у властивій державі хана (див. Березина Ханскіе ярласки II c. 43-5).

10) Recueil des voyages IV c. 699-704.

11) Лїтопись, оповідаючи про пониженнє, якого дізнав Данило в Ордї, каже: „Данилу Романовичю князю бывшу велику, обладавшу Рускою землею: Кыевомъ и Володимеромъ и Галичемъ, со братомъ си, инЂми странами — нынЂ сЂдить на колЂну и холопомъ называжєть ся” (Іпат. c. 536). Тут лїтописець противставляє давнїйшу славу Данила з його нинїшнїм становищем татарського холопа; отже слова про володїннє Київом належать теж до минулих часів. Зубрицький (III c. 153 і 157) і Шараневич (c. 92-3 і 104) уважали Дмитра Єйковича намісником Ярослава Інгваревича, а сього остатнього — васальом Данила. Але сей здогад добре збив уже Дашкевич (Княженіе Даніила c. 63), вказавши на те, що факт надання Київа по Ярославі Всеволодичу його сину Данилу вказує на володїннє його батька Київом до смерти, а також і на неправдоподібність, аби Ярослав Інгваревич, маючи Київ, сак там не сидїв.

12) 30/IX, 1246.

13) Се його мабуть називав Карпінї тисяцьким, millenarius.

14) Jeroslaus dux magnus in quadam parte Rusciae que Susdal nominatur — c. 761: Карпінї певно назвав би його тут князем київським, коли б знав, що Київ до нього належав.

15) Ор. c. c. 770.

16) Татїщев (IV c. 20-22) каже, що той подїл волостей зроблено на підставі заповіта Ярослава, і сю звістку прийняв Соловйов (І c. 838), але слова Лавр. (c. 448), що брат Ярослава Сьвятослав, узявши собі володимирський стіл, роздав городи своїм братаничам „якоже бЂ отець имъ урядилъ Ярославъ” дає зрозуміти, що тестамент Ярослава не розтягав ся на володимирський стіл, тому слова Татїщева скорше треба уважати його власним (нездалим) поясненнєм. Те становище, яке Київ займав перед смертию Ярослава, зовсїм не робило його привабною волостию, котру б то Ярослав мав надати свому старшому сину.

17) Лавр. c. 448-9, Воскр. І. 156-160, Нїкон. II. 136-9.

18) Полное собр. лЂт. II с. 343, 344, сї звістки повторяє й далї розвиває Синопсис (1823, c. 134); з дослїдників їх прийняли нпр. Антонович Монографіи І c. 226, Дашкевич ЗамЂтки по ист. литов. рус. госуд. c. 59, Квашнинъ-Самаринъ ор. c. c. 222, Экземплярскій Князья СЂверной Руси I с. 39.

19) Див. c. 161.