Історія України-Руси. До початку ХІ віка

14) Звичайно задачею в сїй справі ставили — вияснити дїйсну форму імени племени і на основі її означити територію. Хто приймав форму „Угличі“, шукав „угла“, і знаходили його в „углї“ — 'Όγγλος , Буджак, між Дунаєм і морем (напр. Надєждїн, Ґолубінский, Партацький, Філєвіч), або між Днїпром і морем (Веселовский) або в річках — Углї, теперішнїй Орели, на лївім боцї Днїпра (Шлєцер III с. 9, Партицький), або Інгулї та Інгульцї, на правім (Ламбін). Хто приймав форму „Улучі“, шукав „луки“ — заворота моря або ріки (Днїпра — Філєвіч). При тім одначе не звернено увагу на неймовірність такої назви — від „угл“, або від ґеоґрафічного закривлення, котре ми вигідно собі оглядаємо на невеликій мапі, але яке зовсїм не виступає так виразно в реальній конфіґурації території. Ламбін, основно розібравши звістки про осади Уличів на Днїпром, не відважив ся звести до них всїх звісток про Уличів і варіантів їх імени та виставив гадку про осібність надднїпрянських „Угличів“ (він приймав сю форму) від західнїх Уличів, уважаючи їх зрештою за дві галузи одного племени. Се була слабка сторона його виводів. Соболєвский, порівнюючи варіанти імен, признав основною формою „Улучичів“ і се імя звязав з Лучськом. Та притім йому прийшло ся вирікти ся днїпровських Уличів. Перемінюючи інтерпункцію в текстї лїтописи, він читає: „Къде ныне Волыняне а Улучичи. Тиверци...“ Таким чином Улучичі у нього стають частиною Дулїбїв, а звістку про перехід Уличів він відкидає зовсїм. По працї Ламбіна се був рішучий і нїчим не оправданий крок назад. При поправцї Соболєвского Тиверцї по тексту полудневої редакції зайняли-б увесь край від Днїпра до Дунаю, а Соболєвский сам справедливо признав, що ріжницю в словах обох редакціях не можна витолкувати похибкою писця: се свідома поправка чоловіка, який знав, що писав. Слова новгородської верзії про перехід Уличів і означеннє їх території в полудневій верзії підтримують одно одне, і признаючи певну плутанину в сїм означенню, ми нїяк не можемо відкидати їх вказівок для визначення території Уличів. Самий факт, Що всї, можна сказати, кодекси суздальської редакції поправлені за поправкою полудневої, теж може мати своє значеннє: навіть лєкція Лавр. „СЂдяху бо по Днїстру“, може бути поправкою, замість: „съЂдяху по Бо̃ ДнЂстру“ — по Богу и ДнЂстру (так реставрує, припускаю — незалежно від мого здогаду в 1 вид. Історії, се місце і Шахматов, 1. с.).

15) Таку гадку можна знайти вже в старій лїтературі: порівняти нотку (нову) на боцї Тверської лїтоп. (с. 28: „від них повинний називати ся Луцьк“) або інтересний, але непевний варіант „Россійскої лїтописи по СофЂйскому списку“ (1795 р., дуже недбале виданнє): „Лучане“ (пор. Шлєцера І с. 212). В науковий оборот ся гадка війшла з статєю Соболевского. В своїй книзї про Барське староство, і потім в 1 вид. Історії я прийняв сю гадку, хоч і з значними змінами — скомбінував її з деякими гадками Ламбіна та висунув наперед звістку Константина Порфирородного, іґноровану Соболєвским. Чому я відступив потім від гадки про звязь племінної .назви Улучів чи Улучичів з Луческом, се я пояснив в текстї.

16) Тому й говорити про племя Лучан — як говорять часом дослїдники (нпр. цитована розвідка Е.Мельник), властиво не можна-се ледво чи племінна назва.

17) Напр. Барсов 2 с. 98 думав, що се було перед війною, Філєвіч Історія с. 801 — що після війни. На, лїтописний порядок сих подїй, записаних сто лїт пізнїйше, взагалї не можна покладатись, тому над самим текстом нема чого дуже застановлятись.

18) Міґрація одного з руських племен з Днїпра на сусїднїй Днїстер не була дуже голосною подїєю, тому ледви чи могла протягом яких 2-3 років дійти до відомости Порфирородного. Звістки його про печенїзьку кольонїзацію і руське пограниче показують добре джерело, якусь основну реляцію, і вони варті особливої уваги.

19) Як на слїди сеї міґрації вказують на кілька назв в західнїх сторонах: Улич коло Стрия і другий коло Любачова, Улич на Сянї, і Улич в басейнї Уга (Ung),

20) Барсов2 с. 96.

21) З сим іменем знову має подібність назва Днїстра у Абульфеди- Турлу (Thourlou) і Τρυ̃λλος Константина Порфирородного De adm. 38; Голубовский обясняв се з половецького turlu == variatus (ПеченЂги с. 202), але хто зна, чи нема тут відгомону античної назви.

22) Іловайский Разысканія2 с. 286, а потім Філєвіч в своїй Історії давньої Руси (с. 302-8) виключали Тиверцїв з числа племінних імен уважаючи се імя ремінїсценцією античної традиції-перерібкою імени Тіраґетів, Тавроскитів. Але анї дібрати такого античного імени не можна. анї обяснити, чому б лїтописцю схотілось злучати його з племінним іменем Улучів. Рівнож не правдоподібні звязування Тиверцїв з Βερβιανοι (або Τεβερβιανοι , як читав Шафарік) Константина і Attorozi баварського ґеоґрафа-Шафарік II. 28. 13, або новійші, дані-правда-в дуже обережній формі Веселовским (ор. с. 20) — Тиверцїв з Таврісками Страбона, а Уличів з Анґіскірами Йордана. Маркварт (1. с.) бачить Тиверцїв в „Турси“ жития св. Кирила, де вичисляють ся народи, що мають славити християнського Бога своєю мовою (по вид. Мікльосіча с. 227), а навіть в Т и р і ш к і н і А н к л ї ї н аль-Бекри здогадував ся Уличів і Тиверцїв, тільки взяв потім назад сей здогад (с. 510).

ДУЛЇБИ, БУЖАНЕ І ВОЛИНЯНЕ, ЧЕРВЕНСЬКІ ГОРОДИ, ЛЇТОПИСНІ „ХОРВАТИ", „БІЛА ХОРВАТІЯ" І ХОРВАТСЬКЕ ПИТАННЄ.

На захід від Деревлян сидїли Дулїби. „ДулЂби же живяху по Бугу, кде нынЂ Волыняне“, „Бужане зань сЂдять по Бугу, послЂ же Волыняне“, каже Повість про них 1), поясняючи не тільки місця осад, але й переміни племінного імени. Хоч деякі дослїдники ще й досї хочуть бачити в Дулїбах, Бужанах, Волинянах осібні племена, що одні по других поступали в сій території 2), але такої думки не можна подїляти.Сама по собі дуже неправдоподібна гадка, що одно українське племя випихало друге в такій стадії оселої кольонїзації як VIII-IX вік і в такій далекій від кольонїзаційних пертурбацій території, як Побуже. До того-ж імя Волинян очевидно — назва полїтична, взята від міста, а не племінна. Слова ж Повісти, що Бужане сидять і досї по Бугу, подтверджують, що мова йде тут про переміну імени, а не племени 3). Ми маємо перед собою історію заміни старої племінної назви пізнїйшими, полїтичними назвищами. Сї полїтичні назви дуже численні на сїй території, і се вказує на сильний розвій тут міського, громадського житя.

Імя Дулїбів, старе, прасловянське імя, що має свої паралелї в хорутанських Дулїбах, в чеських і моравських Дулїбах. Очевидно, воно було початковим, тому й виступає в згадцї Повісти про Обрів — Аварів, як вони примучували колись сих самих Дулїбів. В XI в. се імя вже вийшло з уживання, його заступили пізнїйші назви Бужан, Волинян, Червнян. Імя Волинян при кінцї XI в., видко, було найбільше прийнятим, і новійший редактор, стрівши імя Дулїбів і Бужан, пояснив сї назви сучасною — Волинян. Значіннє дулїбського імени неясне; в деяких словянських діалєктах воно має значити тепер дурного чоловіка (рос. Дулеб, болг. Дулуп) 4), та не знати в якім звязку стоїть се значіннє з історичними Дулїбами.

Імя Бужан Повість, чи лїпше сказати — поясненнє, приписане одним з останнїх її редакторів, виводило від р. Буга. Само по собі можливо, що племя зване на правітчинї Дулїбами, на нових осадах прозвано було Бужанами. Але той факт, що в переказї Повісти про Обрів Дулїби виступають під своїм старим іменем уже по розселенню, і те, що ми знаємо на їх території місто Бужськ (теперішнїй Буськ в Галичинї)- робить більш правдоподібним, що імя Бужан пішло не від Буга, а від міста Бужська, як полїтичного центра 5). Назва Бужан супроти того мала б такий же полїтичний характер, як і инша назва-Волинян 6).

Назву Волинян Повість наводить як сучасну, значить вона була росповсюднена в другий половинї XI в. Дїйсно, хоч в оповіданню лїтописи про ті часи не стрічаємо її, за те маємо назву для краю: Волинь (під р. 1077) 7). Значіннє її добре відгадав Длуґош (а може знайшов се обясненнє в сьвіжій ще традиції або в своїх джерелах) Волинська земля, каже він, прозвалась, від Волиня, замка, що був колись на устю Гучви в Буг 8). Дїйсно в подїях початку XI в. (під р. 1018) стрічаємо місто Волинь чи Велинь, на Бузї; воно, очевидно, було полїтичним центром краю, але в давнїших часах, бо з кінцем Х в. таким центром став новозаснований Володимир, і Волинь стратив своє значіннє. Коли-ж він його мав? На се могла-б дати відповідь одна звістка, коли-б ми її могли напевно приложити до наших Волинян. Масуді згадує племя Валїнана 9), що „за давнїх часів“ мало власть над иньшими словянськими народами, але потім ся держава розпалась. При всїх трудностях, які вона дає, приналежність сїєї звістки до Волинян має деяку правдоподібність. Вона переносила-б геґемонію міста Волиня на IX вік. Але і без неї не можемо класти сю геґемонїю пізнїйше як на Х в. 10).

Ще одна анальоґічна назва на території Дулїбів, але в инакшій формі-се Червенські городи, „грады Червенскыя“ 11). Так на початку XI в. звуть ся городи сусїдні з Червенем (се теперішнє Чермно, на південь від Грубешова). По анальоґії з Волинянамн, Бужанами, Лучанами, людність сього Червенського края могла зватись, а певне — і звалась Червнянами. Здогадують ся, що ся назва лишила свій слїд в імени Червоної Руси, Russia Rubra.

Що до Лучан, як я вже сказав, не можемо певно сказати, чи була то дулїбська територія, чи ні. Не виключено, що були се Дулїби, але могла ся теритоторія доперва пізнїйше бути притягненою і прилученою до дулїбської землї 12).

В кождім разї на території Дулїбів стрічаємо кілька полїтичних назв-від імен міст, і сї ймення заступили стару, племінну назву, Питаннє, чи були се загальні назви для цїлої дулїбської землї, що наступали одна по одній? чи були се часткові назви, ймення певних частин дулїбської території, що ґруповались коло поодиноких міст і могли істнувати в тім самім часї, одна коло одної? Ще найскорше імя Волинян могло бути загальним, судячи по назві Волини, бо вона вже в другій половинї XI в. прикладаєть ся до цїлого Володимерського князївства, що містило в собі і старий Волинь, і Червень і Бужськ, і навіть Луцьк. Але й тут могло статись перенесеннє з части на цїле; тільки як би зовсїм певними бути, що звістка Масуді сюди належить, то мусїли-б ми волинській назві дати ширше значіннє: Волинська держава могла-б тодї виходити навіть за етноґрафічні дулїбські межі, хоч се не виключало-б тїснїйшого значіння Волиня, як центр всїх Дулїбів. Мені більш правдоподібним знаєть ся, що в усїх тих назвах маємо імена дрібнїйших округів, і вони часом могли істнувати разом — нпр. назва Бужан могла прикладати ся до південно-західньої частини дулїбської землї, країни верхнього Буга, а назва Волинян до північної частини, країни середнього та нижнього Буга. Але устє Гучви (Волинь), Чермно і Володимир лежать так близько один коло одного, що в своїй ролі полїтичних центрів сї городи могли хиба наступати один по однім, правдоподібно — в тім порядку, як я тут подав сї імена: найперед Волинь, потім Чермно, накінець Володимир. В певних моментах Волинь, а може й Бужськ міг мати більше значіннє, виростати на центр всїх Дулїбів, а навіть і ще більших територій, але певних доказів того не маємо. Не підлягає сумнїву льокальне значіннє імени Лучан, але не знати вже, чи се дулїбська територія.

Для означення етнографічних границь Дулїбів ми взагалї маємо дуже мало підстав. Лїтопись каже тільки, що се був басейн Буга — вислянського 13). На полудневім заходї, в басейні Стира, лежала територія Лучан-що до своєї етноґрафічної приналежности непевна. На півночи, на середнім Побужу — Берестейська волость вагала ся в XI-XII в. між Київом та Володимиром і взагалї не була міцно звязана з рештою Волини; її окремішність можна толкувати й етноґрафічними й полїтичними причинами. На заходї натрапляємо на трудне питаннє про західню руську кольонїзацію взагалї й її племенне імя спеціально, і я мушу його трохи ширше пояснити.

Звичайно приймаєть, ся що на заходї за Дулїбами сидїло руське племя Хорватів. Сей погляд опираєть ся на звістках Констанина Порфирородного про Білу Хорватію 14), і на згадцї Повісти, що між руськими народами вичисляє Хорватів 15). Але згадка лїтописи дуже виглядає на інтерполяцію: лїтописна статя збирає до купи названі перед тим племена, кажучи, що вони „живяху в мирЂ“, і до сього реєстру дописано Хорватів, про котрих перед тим нема мови — виглядає се на приписку пізнїйшого редактора, що почав з сеї фрази робити повний катальоґ руських племен і між иньшими дописав і Хорватів, знайшовши згадку про них в дальшій части (під 993 p.) 16). Нї тут, нї де лїтопись нїчого не каже, де ті Хорвати жили, і нема нїяких певних вказівок на якесь хорватське племя, якусь хорватську територію у нас, а хоч пробовано ріжними способами означити територію тих Хорватів 17), одначе нїякого опертя сї проби не мають, окрім звістки Константина, і якогось народу, що звав би себе Хорватами, ми на сїй території на певно не знаємо.

Оповіданнє-ж Константина завдає такі трудности, що більше затемнює справу, нїж прояснює. Він каже, що полудневі Хорвати й Серби вийшли з Білої Хорватії та Білої Сербії, й уміщує сї білі краї між Баварією й Угорщиною, в сусїдстві Нїмеччини 18). Дуже правдоподібно, що в сїм означенню Константин виходив із відомостей про полабських Сербів, хибно прийнявши їх за однопременників полудневих Сербів. Що до Хорватів, то нам відомо з иньших джерел Хорватське племя, що сидїло десь між Лабою й Одрою 19). Виходячи з звістки про руських Хорватів (властиво — здогадів про їх осади) і з звістки Константина, що на Білих Хорватів нападають Печенїги, припускають звичайно Білу Хорватію, що тягнула ся по карпатському підгірю від басейна Лаби над верхнїй Днїстер (або як приймають иньші-на полудневім згірю Карпатів), в теп. північній Угорщинї. Та з того виходить таке диво, що на сїм просторі сиділи поруч себе три одноіменні народи, які належали до трьох осібних ґруп — чеської, польської та руської, а взявши сюди ще тих полудневих еміґрантів, будемо мати якийсь містичний хорватський мікрокосм, до котого входили народи всяких можливих словянських галузей 20).