Історія України-Руси. До початку ХІ віка

2) Порівняти: „бяхуть бо мудри и смыслени и нарицахуся Поляне, от них же суть Поляне Кияне и до сего дне“ (Іпат. с. 5). Кияне — тут очевидно, пізнїйша ґльоса, пор. Толстовський кодекс 1 Новгор. лїтоп.: „отъ нихже суть нынЂ Поляне и до сего дне“; з початку приписано було може тільки слово „Кыевъ“, як в Радивилівськім кодексї (Лавр. с. 9). Потім до сього тексту додано ще поправку: „яже и до сеи братья бяху Поляне“ — погляд просто протилежний, що заперечує, мов би Поляне походили від київських братів.

3) В Повісти: „по сей братьи почаша держати родъ ихъ княжениє въ Поляхъ“ (в новгородській того нема).

4) Absumptis deinde Kyg, Szczyek et Korew, filii eorum et nepotes linea directa succedentes principabantur apud Ruthenos annis multis, donec successio huiusmodi ad duos fratres germanos Oszkald videlicet et Dyr pervenit — кн. I с. 63. В пізнїйших компіляціях маємо версію, що Аскольда і Дира вважає „Києвими племянниками“ (Гилярова Преданія русской начальной лЂтописи ст. 140).

5) Се слово виводять звичайно з давнього норманського vár — віра, обітниця, отже заприсяжена дружина — Томсен, відчит III.

6) Про сей дуже важний для вияснення ґенези лїтописної лєґенди момент див. особливо у Васїлєвского — Варяго-русская и варяго-англійская дружина вь КонстантинополЂ XI и XII вЂковъ, 1874, передруковано в „Трудах В.Г. Василевскаго“, т. І, 1908.

7) Іпат. с. 53.

8) Ак. Шахматов, заговоривши в останнїй книзї своїй (Розысканія о древн. русскихъ лЂтоп. сводахъ с. 309-310) про те, що „упорная традиція указывала на варяжское происхожденіе кіевской княжеской династіи и княжескихъ дружинниковъ“, на доказ сього вказав на слова проложного життя Володимира: „съ бысть сынъ Святославль отъ племени воряжська князь Володимиръ“, і на наведену вже Ключевским апострофу слова на недїлю митаря і фарисея до „благородних“: „не хвали ся родом, не кажи батько у мене боярин і мученики Христові брати менї“: Ключевский толкував се як похваляннє своїм варязьким родом — спорідненнєм з київськими мучениками-варягами. Одначе перший текст треба вважати ґльосою проложного життя, бо маємо тексти без сього додатку (див. Чтенія київ. істор. тов. II с. 28), а наведена Ключевским апострофа, навіть приймаючи його толкованнє, говорить про дружинну моду — хвалити ся варязьким походженнєм, але не має нїчого до династиї. А хоч д. Шахматов наводить се тільки для прикладу, думаю, що більших і виразнїйших прикладів у нього не знайшло ся, коли потім ще покликав ся тільки на родинні звязки Ярослава з варязькими конунґами, мов би то вони „мають значіннє для питання про варязьке походженнє київської княжої династиї . Не тільки про „упорну“, а взагалї про яку не-будь традицію варязького походження династиї трудно говорити — поза лїтописю.

9) Див. Гилярова Преданія русской начальной лЂтописи с. 69 і далї, теж у Жданова Русскій былевой эпосъ с. 605, і Халанского Экскурсы въ область древнихъ рукописей — в Трудах предварит. комитета XII арх. съЂзда т. I с. 412-8, 422. В ширших версіях київські братя — розбійники новгородські, засуджені на смерть, але натомість пущені з землї; з тридцятьма иньшими Новгородцями вони приходять на Днїпро й засновують там місто. Цїкаво при тім, що коротшу версію сього оповідання, де говорить ся тільки про побіду Ігоря (в иньших — Олега) над Києм і його братами (з поминеннєм Аскольда і Дира) маємо в досить раннїх компіляціях (Гиляровъ с. 72), і вона повторяєть ся в великім числї збірників. Се промовляє за тим, що ми маємо тут не якусь пізнїйшу модіфікацію лїтописного оповідання, а самостійну версію, і вона аж пізнїйше була злучена з лїтописною, а з сеї контамінації вийшло, що пущених Олегом київських братів побивають Аскольд і Дир, посли Олегові, а сих побиває Олег (як в варіантї „ЛЂтописца вкрЂтцЂ) — Гиляровъ с. 70).

10) Другу версію маємо і в 1 Новгородській лїт., третю — нпр. у. Гілярова с. 139 (хроноґраф XVI в.).

11) Як вже згадував, в пізнїйших компіляціях (Гиляровъ с. 140) маємо версію, що Аскольд і Дир були „Кієві племянники“. Звідси ще оден крок — і Ігор стане Києвим внуком. В новгородській версії Повісти Кий від Ігоря хронольоґічно стоїть зовсїм недалеко: оповіданнє дає таке вражіннє, що Варяги підбили Новгородцїв, а сї їх прогнали дуже скоро по часах київських братів.

12) Говорю тут про Повість в її остаточній редакції, але завязки сих поглядів бачимо і в початковій редакції.

13) Про неї дивись II екскурс.

14) Се звісна фраза, оцїнена вже норманїстом Соловйовим (І с. 115):„БЂша у него Варязи и СловЂни и прочи прозвашася Русью“, і реконструована Шахматовим в такім видї: „БЂша у него мужі Варязи и оттолЂ прозвашася Русию“ (Розыск. с. 542). Пор. вище с. 192.

15) Про се див. в екскурсї II.

16) Див. вище с. 190.

17) „Новугородьци — ти суть людье отъ рода варяжьска, прежде бо бЂша СловЂни“, каже Повість.

ПОЧАТОК, РУСЬКОГО ІМЕНИ, ПЕЧАТКИ ПОЛЇТИЧНОЇ ОРҐАНЇЗАЦІЇ В КИЇВЩИНІ, ДЕСЯТОЧНА ОРҐАНЇЗАЦІЯ; МОЖЛИВИЙ ПОЧАТОК ЇЇ, РОЗВІЙ ДРУЖИННИХ СИЛ КИЇВА, ЗВІСТКИ ПРО НИХ; ХРОНОЛЬОҐІЯ ПОЧАТКІВ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Наша держава зветь ся в свійських і в чужих джерелах Руською — так зве її Повість, Араби IX і X в., Візантийцї (Константин Порфирородний). Вони знають, що Русь — се загальна назва і заразом центр сїєї держави, головний нарід, нарід-володар; се імя переносить ся й на той елємент, що передовсїм звязував тодї собою сю державну орґанїзацію,-на дружинну верству, так що імя Руси пристає й до Варягів, котрі перебували на службі в сїй державі, і вони з сим іменем ідуть потім далї, хоч перед тим сї назви не мають. Але заразом імя Руси спеціально звязуєть ся з землею Полян, з київською околицею: се Русь, Руська земля хατ'έξοχήν, і під сим іменем вона противставляєть ся всїм иньшим, як „муж руський“ (Киянин) противставляєть ся під сим іменем людям з иньших країв 1). Сю спеціалїзацію руського імени на Київі й Киянах з одного боку і на її державі з другого найприроднїйше можна обяснити тим, що імя Руси, яке-б не було його походженнє, було спеціальним іменем Київщини, Полянської землї тодї, коли вона ставала центром тої ширшої „Руської“ держави і йдучи з Київа, як з її племінного центра, ся назва обіймала де далї ширші круги 2). Уже з того одного виходило б, що й ся державна орґанїзація мусїла вийти з Київа, коли імя руське, що перейшло потім на цїлу сю державу, ішло з Київа.

Що Київ став такою вихідною точкою нової державної орґанїзації, се було зовсїм природно. Він був найбільшим торговельним і найбогатшим містом на цїлім просторі тієї пізнїйшої Руської держави. Його далека торговля документуєть ся находками монет римських, візантийських, арабських на його території 3), а від IX в. маємо й письменні звістки про його широкі торговельні зносини. Торговля, богацтва вимагали оборони завсїди, а особливо в ті часи, коли племінна боротьба була звичайним явищем, і Поляне, як пригадує собі Повість, „быша обидими Деревляны и инЂми окольными“. Київ, положений на границї Полянської землї 4), на узькім клинї, висуненім між Сїверянами і Деревлянами, виставлений на напади всяких річних піратів, особливо вимагав для своєї торговлї і для своїх купецьких караванів такої оборони — певної, орґанїзованої, сильної. Певно, що про неї мусїли здавна подбати ті „лїпшиї мужі“, що „держали“ „Руську“ землю, богаті натриціанські роди Київа, безпосередно інтересовані в його торговлї. Тільки при забезпеченій оборонї могла розвинути ся торговля в такім пограничнім містї. Широка ж сіть торговельних зносин Київа, яку бачимо вже в IX віцї, була неможлива без орґанїзованих, завсїди готових до оборони воєнних дружин, і вони мусїли зявити ся тут дуже рано.

Як, при яких саме обставинах зявили ся в Київі дружинні полки, того ми докладно сказати не можемо й правдоподібно — нїколи вже не зможемо. Не пояснить нам того теорія Повісти, що Київ опановала прихожа варязька династия з своєю дружиною, бо певно в усякім разї (поминаючи повну непевність сїєї теорії), що Київ не стояв отвором, чекаючи, аж прийдуть варязькі ватаги й органїзують в нїм оборону, як то представляє Повість: Аскольд і Дир „поидоста по Дънепру, идучи мимо, и узрЂста на горЂ городок и въспрошаста, ркуще: чий се городъ? Они же ркоша: была суть три братья, Кий, Щекъ, Хоривъ, иже сдЂлаша городъ сий и изгыбоша, а мы сЂдимъ — роди ихъ и платимы дань Козарамъ. Асколдъ же и Диръ остаста въ городЂ семъ, и многи Варягы съвокуписта, и начаста владЂти Польскою землею“. Такої ідїлї не можна собі представити на Днїпровім торговельнім шляху, у „обидимих сусїдами“ Полян. Не пояснить нам того і лєґенда про київських братів, бо се, як я сказав, етимольоґічний міт, всунений в переказ про часи, коли Київ не мав сильної орґанїзованої княжої власти і Поляне „живяху кождо съ родомъ своимъ“ 5). Може найбільше привабна з усеї традиції подробиця пізнїйших хроноґрафів про Кия кондотієра, ватажка дружини — але вона занадто пізня, аби з нею що небудь зробити.