Розділ «Князь Ігор»

Того  ж вечора, почувши таку несподівану новину, Самуїл підняв людей і вирушив у зворотну дорогу, до Києва.

4

Переволока — одна  з найвідоміших переправ через  Дніпро в його  середній течії поблизу Ворскли. Тут кам’яна гряда підперла води  ріки  й утворила широкий, зручний брід,  яким з  прадавніх часів   користувалися і  корінні мешканці Подніпров’я — слов’яни, і численні кочові племена, що  одно за одним упродовж століть котилися, мов хвилі, по неозорих степах між  Волгою та Дунаєм.

Самуїл став  табором недалеко від броду, в затишній, лісом  захищеній від стороннього ока  долині, а на березі залишив  у потаємному місці сторожу, яка  мала  повідомити про прибуття князя з  дружинами, а також про  появу половців чи  якихось інших чужинців.

Три  дні  ніхто  не  з’являвся. А на  четвертий, опівдні, на протилежному березі показалося два  вершники. Вони постояли над водою, напоїли коней і, пересвідчившись, що на переправі, крім  них,  нікого не видно, пустилися перебродити Дніпро.

Якраз вартував Ждан з Васютою, вайлуватим, сумирним хлопцем. З гущавини кущів вони пильно зирили за тим, що робиться на  річці.

— Як  нам  бути,  Ждане? Нехай собі  їдуть  чи  сповістимо наших?

Ждан приклав козирком руку до лоба, примружив проти сонця очі.  Верхівці скидалися на  степовиків, а степовики, навіть якщо їх тільки двоє, можуть привести за собою цілу орду.  Треба сповістити Самуїла — хай  вирішує.

— Мчи, Васюто! Клич наших!

Не  встигли чужинці досягти середини ріки, як  прибув Самуїл з хлопцями, наказав перекрити дорогу, що виводила в степ.

— Здається, половці. Чи  не  вивідачі Коб’якові?

— Хтозна. Схопимо — дізнаємося, — шепотом відповів Ждан.

Сторожко озираючись, верхівці вибралися з води  на сухе, трохи  постояли, тихо  перемовляючись, а  потім поволі рушили до гаю,  що  вкривав схили гори.

Тут  їх і перестріли Самуїлові хлопці. Вони несподівано вискочили з кущів, наставили списи і луки.

— Стійте! Хто  такі?

Сторопілі вершники не  вчинили спротиву. Їх  стягнули з коней, відібрали зброю, поставили перед Самуїлом.

Один, старий, був суворий на вигляд, дебелий чолов’яга. Він  не  виявляв  страху, тільки похмуро бликав  спідлоба і важко сопів широким м’ясистим носом. Другий, молодий, знітився, зблід, тремтів, ніби  його  била  пропасниця. Видно, ще  ні разу  не  бував  у бувальцях.

Самуїл глянув старшому в очі.

— Половці?

— Ойє, ойє!