Україна–Русь. Книга перша

Що цілком очевидно. І, скоріше за все, в улусного хана Бувала (Мовала) під рукою було не більше кількох тисяч людей (4–5 тисяч). Чому він і не зайнявся пошуком князя Данила.

Наступна згадка про татар хана Батия в Літопису Руському йде під 1250 роком. Ось такий запис:

«У рік 6758 (1250). Тим часом (хан) Могучій прислав посла свого до Данила й Василька, коли вони обидва були в (городі) Дороговську:

“Дай Галич!” І Данило був у печалі великій, тому що не укріпив він був землі своєї городами. І, порадившися з братом своїм, поїхав він до Батия, кажучи: “Не дам я пів–отчини своєї, а їду до Батия сам”» [18, с. 404].

Які висновки слід зробити з літописного запису?

1.  На 1250 рік володіння (земля) Великого Галицько–Волинського князівства(від Пінська, Бреста, Холма, Коломиї, Галича до Києва, Білої Церкви, Ізяслава, Бакоти) н е були завойовані ханом Батиєм, не платили Золотій Орді данини і не підпорядковувалися їй.

Нам може подобатися чи ні ця літописна істина, але маємо незаперечний факт.

2. Із цього випливає: у 1240–1241 році хан Батий не завойовував Україну (Русь), а проходив її воєнним походом.

Розглянемо деякі факти з літописної поїздки Данила Галицького до ставки хана Батия на початку 1250 року.

«…Вирушив він із монастиря у човні, бачачи біду страшну і грізну, і прибув до Переяславля.

І зустріли його татари, і звідти поїхав він до (хана) Куремси і побачив, що нема в них добра…

Звідти ж прибув він до Батия на Волгу..» [18, с. 405].

Одразу ж зазначимо: до цього літописного опису подій вкинуто московитами значну кількість «доважків брехні», щоби принизити русича Данила Галицького перед вигаданим Олександром Невським та його батьком — Ярославом (хоча той загинув у Германії в 1241 році).

Звернімо увагу: Данило Галицький навіть не потрапив до володаря улусу Мауці, він же — Бувал (Мовал), а прямо від якогось татарського тисячника Куремси поїхав до хана Батия. За першим написанням Літопису Руського Куремса не був ханом. Слово «хан», взяте в дужки, додане до імені «Куремси» під час перепису літопису. Та це не головне. Головне те, що звичайний тисячник улусу хана Бувала не мав права вирішувати чи направити когось до хана Батия в обхід володаря улусу Мовала (Бувала, Мауці). Це азбучна істина.

В той же час Данило Галицький у Куремси зустрів «Цесарів, і князів, і вельмож, що приходять (до них)…». І жодного слова — хто такий Куремса. Оскільки в одному улусі у 1250 році не могло бути два володаря, то, звичайно, Куремса простий тисячник улусу Мауці (Мовала).

Цьому є доказ у праці Плано Карпіні «История Монгалов, именуемых нами Татарами». Послухаємо:

«Ехали же мы через всю страну Команов, представляющую собою сплошную равнину и имеющую четыре большия реки: Днепрь (Neper), возле которой, со стороны Руссии, кочевал Коренца, а с другой стороны по тамошним степям кочевал Мауци (Мовал, Бувал. — В. Б.), который выше Коренцы; вторую — Дон, у которой кочует некий князь, по имени Картан, женатый на сестре Батыя; третью — Волгу — эта река очень велика у нея переходит с места на место Батый; четвертая называется Яик (Іаес), у нея переходят с места на место два тысячника, один с одной стороны реки, другой — с другой стороны. Все они зимою спускаются к морю, а летом по берегу этих самых рек поднимаются…» [19, с. 48].

Як бачимо, вподовж усіх чотирьох великих рік кочування відбувалося з півдня на північ, не пересікаючи річки. З надходженням весни табуни й отари худоби рухалися на північ, а починаючи з серпня місяця — вирушали на південь, до моря.

За описом Плано Карпіні, він з Києва добирався до Канева, а потім — Правобережжям, у супроводі татар на чолі з Міхеєм, до першої застави татар, тобто до сучасного міста Дніпропетровська. Звідкіля усю делегацію Папи Римського на чолі з Плано Карпіні провели до тисячника Коренци. Про цього тисячника Плано Карпіні написав:

«А этот вождь (Коренца. — В. Б.) является господином всех, которые поставлены на заставе против всех народов Запада, чтобы те случайно не ринулись на них неожиданно и врасплох…» [19, с. 47].