Україна–Русь. Книга перша

Послухаємо свідчення:

«…Два чільних археологи із світовим авторитетом Михайло Ростовцев та Освальд Менгін, вивчаючи та досліджуючи Трипільську культуру, прийшли до такого висновку: “Скільки чужих народів не перекочувало через Україну, всі вони її покидали, або пропадали. Самотній тубільний український народ цупко тримався своєї прадідівської землі, витримуючи всі долі і недолі, він зберіг аж до теперішніх часів істотні елементи своєї культури. Тому лише його пращури могли бути її творцями, немає значення, як вони тоді розмовляли чи називалися”» [55, с. 69].

Як бачимо, у XX столітті не було потреби розробляти спеціальну «археологічну періодизацію для сучасної території України». Звичайна вигадка московської шовіністичної ідеології. Це була друга «московська зачистка» української землі від українського спадку.

Перший раз московити у XVIII столітті позбавили українців власної історії, поцупивши та приписавши все до свого спадку. Та раптом чех Хвойка переплутав усі «московські старання», відкривши Трипільську археологічну культуру. Того Хвойку не можна було навіть заслати до Сибіру — цілком нейтральна людина. Та й не зрозуміла у ті часи російська влада, що розкопав під Києвом Хвойка. А тут розпочались: японська війна (1904–1905), бунт 1905–1907 років, Перша світова війна (1914–1917), Більшовицький переворот (1917), так звана Громадянська війна (1918–1921), голодомори, колективізація тощо. Більшовикам було не до Трипілля.

А світова наука всі ті роки (1900–1945) спокійно та плідно працювала із великим археологічним відкриттям Вікентія В’ячеславовича Хвойки.

Тому, коли у московської радянської влади «дійшла черга» до Трипільської археологічної культури (що з нею робити) — ігнорувати її уже було неможливо. У світовій археологічній науці вона посідала одне із чільних місць. Трипілля вивчали в університетах Європи і США. Ось тоді для «пам’яток на території України» була у Москві розроблена своя «археологічна періодизація», яка не несла жодної згадки про український народ.

Розробляти нову археологічну класифікацію, безумовно, будуть українські фахівці, та в ній, на мою думку, мають бути присутні такі розділи:

• трипільська доба українського народу;

• скіфська доба українського народу;

• сарматська доба українського народу;

• доба союзу слов’янських племен (антів, венедів, склавинів);

• українська доба великого Київського князівства;

• українська доба великого Галицько–Волинського князівства;

• доба України у складі Литовсько–Руської держави;

• доба українського козацтва та польської окупації;

• доба московської окупації України.

Інакше українська незалежність не має сенсу.

IV. Подільська земля

Значне місце в нашій книзі маємо приділити Пониззю та Подільській землі.