Москва Ординська. Книга друга

Так спрацював договір між Москвою і Кримом 1474 року під пильним оком династії Османів.

3

Звичайно, кращі уми Європи ще у першій половині XV століття розуміли необхідність об’єднання зусиль для протидії навалі Османів. Ось чому розпочався процес об’єднання Візантійської і Римської гілок християнської релігії, який закінчився Флорентійським об’єднавчим Собором 1439 року.

Але Москва той Собор не визнала, і під тиском Московського хана Улу–Мухаммеда обрала собі неканонічного митрополита Іону в 1448 році.

Об’єднані військові сили Європи, зібрані за наполяганням Папи і кинуті проти Османів, були розбиті двічі у 1444 та 1448 роках. У битві 1444 року під Варною навіть загинув король Польщі Владислав Другий (Ягеллон), який «1439–го взяв сторону Угорців і, виступивши з армією своєю проти Турків, розбив їх двічі у Трансільванії» [169, с. 48].

Ще раз переконуємося, що напочатку протидіяли Османській імперії, в першу чергу, велике Литовсько–Руське князівство і Польща.

У двох битвах 1439 року в Трансільванії брали участь «сорок три тисячі сімсот чоловік під командою воєвод: київського Світольдовича і сіверського Ольговського та полковників: Блудича, Дулепи, Претича, Саная, Бурлія і Артазія…» [169, с. 48].

Ще раз наголошуємо: вивчати історію Східної Європи треба в тісній взаємодії усіх тогочасних країн та обставин. Кожному зрозуміло, що вивчати війну Італії та Німеччини в Північній Африці часів Другої Світової війни, не пов’язуючи її з діями Німеччини в Європі, в кращому випадку — некоректно. Таким же чином треба поєднувати воєнні дії союзних країн: Османської імперії, Московського князівства і Кримського ханства у 1470–1520 та 1550–1600 роках.

Ми далі говоритимемо, чому саме в ті роки.

Декілька слів про спільні дії проти ворогів Москви та Криму в 1470–1490 роках… Послухаємо кілька таких свідчень від російського історика М. І. Шишкіна.

«После Касима владельцем… (Касимовського царства. — В. Б.) был сын его Даньяр. Даньяр упоминается в 1471 году по поводу похода великого князя Московскаго на Новгород. Даньяр принимал участие в походе со всеми своими царевичами, князьями и казаками (тобто татарами. — В. Б.)» [96, с. 9].

«Под 1472 г. Летописцы описывают поход хана Ахмата (Великої Орди. — В. Б.) на… (Московію. — В. Б.)… в числе наших войск, выступивших против неприятеля, находился и Даньяр со своими татарами; он стоял в Коломне. Хан во время набега весьма опасался, чтобы Даньяр или царевич татарский… Муртаза (Казанський хан зі своїм військом. — В. Б.) не взяли орды и жен его, которых он оставил на своей границе» [96, с. 10].

А ось про спільні дії з Кримом:

«В 1475 году хан Кримский просит выслать против Ахмата, царя Золотой Орды, Даньяра царя Касимовского…» [96, с. 10].

«В 1477 году Даньяр с городецкими татарами был в рядах великокняжескаго войска, которое шло на Новгород, и участвовал при падении славной Новгородской республики» [96, с. 10].

«В 1479 году прибыли служить в Москву два царя: Нур–Дуалет и брат его Айдар; они были сыновьями Ази–Гирея, хана Крымскаго… (брати Менглі–Герея. — В. Б.)» [96, с. 11].

Саме брат Менглі–Гірея — Нур–Дуалет, за вказівкою Кримського хана, та зі згоди турецького султана, у 1486 році став Касимовським царем.

«После смерти Нур–Дуалета вступил на Касимовский престол сын его Сатылган. В 1491 году он водил татар на улусы Золотой Орды, так как к Ивану III (Якубу. — В. Б.) пришла весть, что цари Золотой Орды Сеит–Ахмет и Шиг–Ахмет идут с большою армиею на Менгли–Гирея» [96, с. 12–13].

Подібних прикладів можна наводити ще кілька десятків. У тих походах завжди приймало участь і Московське військо, та московити соромляться про те розповідати.