Москва Ординська. Книга друга

Якщо прискіпливіше вчитатись в оприлюднені Москвою документи, то можна знайти відповідь і на це запитання.

Після довгих міжусобиць у боротьбі за верховну владу лад у державі навів хан Тохтамиш.

Якщо вивчати історію Золотої Орди протягом 1360–1380 років за російськими джерелами, то виникає думка: в державі панував цілковитий хаос і Московія що хотіла, те й робила. Варто зазначити, що московська історіографія протягом 300 років подає золотоординський період Московії, як період насилля, гніту та постійну боротьбу московських князів за самостійність — жорстоку і повсякденну.

Усі ці московські байки–вигадки не мають нічого спільного з істиною. В Золотій Орді діяли закони Яси Чингісхана, населення несло постійну військову повинність та сплачувало податки до загальнодержавної казни, а навколишні сусіди, як і раніше, сприймали державу, з якою краще жити мирно, ніж ворогувати. Дуже влучно з цього приводу сказав професор Л. М. Гумільов, спростовуючи московську брехню. Його слова наведено раніше.

Отримавши владу над східними улусами Джучі–улусу в 1378–1379 роках за допомогою еміра Тимура (Тамерлана), «весной 1379 г. Тохтамыш, “снарядив бесчисленное войско, двинулся в поход, покорщі царство Сарайское и область (или) Мамака (т. е. Мамая)”» [14, с. 142].

Цю цитату професор М. Г. Сафаргналієв навів із другого тому академіка В. Г. Тизенгаузена «Сборника материалов, относящихся к истории Золотой Орды. Извлечения из персидских сочинений», виданого в Москві 1941 року.

Арабський історик Ібн–Халдун у першому томі «Сборника» уточнює: «… (Тохтамиш. — В. Б.) отправился в Сарай, тут находились правители Урус–хана, но он отнял его (улус) у них… Он завоевал (также) удел Хаджи–Черкеса в Астрахани, отобрал все, что было в руках узурпаторов, изгладил следы их и вступил в Крым против Мамая, который бежал перед ним» [15, с. 391].

Другий арабський історик Ель–Аскалані та казахський історик Калібек Даніяров, які вивчали це питання, уточнили навіть місяць, коли Тохтамиш заволодів столицею Золотої Орди — Сараєм.

«Эль–Аскалани сообщает, что Тохтамыс–хан пришел к власти в апреле 1380 года» [28, с. 163].

Із арабських та перських джерел відомо, що хан Тохтамиш заволодів Сараєм навесні. Тож немає великого значення, чи то було у квітні, чи в травні. У будь–якому випадку темник Мамай втратив контроль над Золотою Ордою з весни 1380 року. Тохтамиш, щойно захопивши владу, направив до усіх улусних ханів гінців з вимогою прибути до нього та принести присягу на вірність. Тільки після виконання цих умов, а були й інші, кожен із улусних володарів отримав від Тохтамиша ярлик на свої володіння.

І так званий Дмитрій Донський винятком не став. Він теж присягнув на вірність Тохтамишу і на вимогу Великого хана привів свою тьму для походу на заколотника Мамая. Не міг Мамай після втрати свого особистого улусу у Приволзьких степах ні з того ні з сього піти походом на Московський улус, коли на його землі уже порядкував хан Тохтамиш.

А в російських літописних зводах навіть є вказівки на присутність Дмитрової тьми (і не тільки її) в складі Тохтамишевого війська.

Послухаємо сучасного російського професора А. В. Пушкарьова за його працею «XV век. Ханы и катаклизмы»:

«То, что летописи пишут, что Димитрий Ивановичпосле сражения 8 дней “стоял на костях” под Черным флагом, позволяет предположить, что в сражении принимал участие Тохтамыш» [42, раздел «Куликовская битва»].

Саме у хана Тохтамиша був Чорний прапор. Татарський народний епос «Идегей» зафіксував цей факт у віршах:

«Хан–Сарай, исполненный благ,

Открывается поутру,

А над ним Черноцветный стяг

Развевается на ветру» [42].

Цілком зрозуміло, що ніхто не виступає за звільнення з неволі під прапором держави–поневолювача.