Москва Ординська. Книга друга

Найцікавіша пригода трапилась із матеріалами, знайденими експедиціями П. К. Козлова в 1908 і 1926 роках, коли під час розкопок міста Хара–Хото на теренах сучасної Монгольської Народної Респубілки, було знайдено «2000 томов книг и рукописей» на «уйгурском, тибетском, татарском, китайском, персидском, тангутском и т. д. языках… последний документ — 1370 год…» [2, т. 28, с. 197; 42].

Увесь матеріал було незаконно вивезено з незалежної держави до Московської імперії, привласнено і заховано до таємних архівів. По суті — украдено!

Що ж приховує Російська імперія від світу?

* * *

Не будемо вести розмову про всі вигадки–міфи російської історіографії. Про них досить детально говорилось у тритомній праці автора «Країна Моксель, або Московія». Хто має бажання відновити в пам’яті матеріал, може звернутися до вказаної книги. Зазначимо лише, що російська історія — це суцільна вигадка, суцільні міфи.

Торкнемося переважно того, про що не йшлося у «Країні Моксель…» Поговоримо про розвиток Київської Русі та Московії після 1240 року, тобто по навалі війська хана Батия.

Як засвідчив угорський монах Юліан після своїх двох подорожей до землі пращурів — Великої Угорщини (Башкири) вся «Суздальська земля» була захоплена військом хана Батия, без спротиву і боротьби. Там на 1237 рік було два князі: «Один князь із усім народом і сім’єю підкорився володарю татар, а другий із небагатьма людьми… (втік) до особливо надійних місць…» [23].

Ми пам’ятаємо: обидва «Суздальські князі» загинули — один на річці Сіті (той, що тікав від хана Батия), а другий — у Германії (за свідченням Вільгельма де Ребрука). Одразу по завоюванні Ростовсько–Суздальської землі, яка в ті часи називалася Мещерою, хан Батий закріпив більшу частину Мещерського улусу, що став невід’ємною складовою частиною Золотої Орди, за своїм братом Чилаукуном і його родом.

На терени Мещерського улусу Золотої Орди впродовж 1238–1239 років хан Чилаукун переселив чотири роди: ширинів, аргинів, баринів, татар. Загальна чисельність переселених до Мещерського улусу тюркських племен становила 60 тисяч осіб. В той час, коли місцеве фінське населення нараховувало біля 50–60 тисяч.

Саме із цього конгломерату фінських і тюркських племен згодом з’явилися московити, які самочинно звеличили себе у XVIII столітті великоросами.

Послухаємо, про що свідчить «Бархатная книга» російського дворянства, видана за часів Петра І:

«Глава 38

275. Род Князей Мещерских.

В лето 6706 (1198) князь Ширинский Бахмет Усейнов сын пришел из большие Орды в Мещеру, и Мещеру воевал, и засел ее, и в Мещере родился у него сын Беклемиш.

И крестился Беклемиш, а во крещении имя ему Князь Михайло, и в Андреевой Городке поставил храм Преображения Господа нашего Иисуса Христа, и с собою крестил многих людей…» [24, кн. 2, с. 239].

Не лякаймося дати 6706 (1198). Ми знаємо, що «Бархатная книга» російського дворянства вийшла друком у 1682 році, а останні зміни до неї вносилися уже за царювання Петра І, про що свідчить вступна, описова частина книги:

«А по 195 году (1687)… Великие Государи, Цари и Великие Князи Иоанн Алексеевич, Петр Алексеевич, и Великая Государыня, Благоверная Царевна и Великая Княжна София Алексеевна… по докладной же выписке указали в родословной книге родословных людей роды писать по главам по прежнему; а которые роды учали слыть розными прозвании, и тех писать по тем прозваниям порознь особыми главами, или разделами, впервых от большаго брата, потом от другаго и от третьяго, и от иных, сколько в котором роду было разных родов, по степенем, и родословить их всякой род и поколение сначала… А по тем прозваниям по поколениям же писать тех, кто ныне тех родов в лицах, чтобы всякому роду начало, от кого кто повелся, явно было порознь» [24, кн. 1].

Не будемо аналізувати, як штучно були розірвані династії Чингісидів на багато складових. Це очевидно із наведеного тексту.

Звернімо увагу, що 1687 рік у «Бархатной книге» подається, як 195. Це вже щось нове. Що цей рік у новому романовському літочисленні міг означати?

Визначимо, з якого року він веде свій відлік. Отож, 1687–195=1492. Тобто 1492 року в Московії було прийнято рішення про нове літочислення в державі.