Москва Ординська. Книга друга

Третя: створення ханом Узбекомна базі московського уділу — Великого Московського князівства (улусу) в складі Золотої Орди.

Усі три події тісно пов’язані між собою і є похідними від фактору завоювання князем Гедиміном теренів північної Русі.

Пропонуємо розглянути прискіпливіше давній хід подій та їхній взаємозв’язок.

Після восьми років правління Золотою Ордою та винищення усіх своїх супротивників, явних і прихованих, хан Узбек настільки впевнено почувався на царському троні, що в 1320 році вирушив військовим походом на державу Хулагуїдів, яка межувала з його державою на Кавказі.

Якщо зазирнути до російських літописних зводів, то побачимо, що протягом цих восьми років він знищив тільки в старих (Рязанському і Тверському) князівствах до тридцяти ханів Чингісидів, в тому числі Великого Володимирського князя хана Беклиміша, він же — Михайло Тверський.

Слід думати, що хан Узбек та його оточення зараховували Беклиміша до прихованих, можливих ворогів, тому що Узбек, прийшовши до влади в 1312 році, поновив ярлик Михайла Тверського на батьківський великий улус. Загинув же Михайло Тверський, за російськими літописами, «22 ноября 1318 года» «за рекою:»а Тереком, на реке на Севенце, под градом Тетяковым, близ железных ворот…» [64, с. 18].

Хоча хан Узбек 8 років, тобто до весни 1320 року, постійно сидів «в странах северных». Що засвідчили незалежні арабські та перські історики. Цілком очевидно, що одна із сторін помиляється. Бо Михайло Тверський загинув «22 ноября 1320 года», рівно на два роки пізніше, ніж повідомляють зацікавлені російські джерела.

В «Истории Российской» В. М. Татіщева вбивство князя Михайла Тверського подане під 1319 роком, а в «Устюжском летописном своде» — під 1317 (6825) роком. Що цікаво — в «Истории Российской» за цим поданням йде опис 1321 року (фіксований), і в «Устюжском летописном своде» — теж йде опис 1321 (6829) року. Тобто маємо підтасовку дат до текстів.

Маймо на увазі: два головних російських літописи «Ипатьевский» і «Лаврентьевский» взагалі про ці події не розповідають.

Що ж приховується за цими фактами спотворення істини?

І на це запитання є відповідь.

Між Золотою Ордою і державою Хулагуїдів точилися постійні сутички за володіння ключовими опорними пунктами східного Кавказу, до яких, в першу чергу, належав Дербент.

Послухаємо:

«Дербент… город развивался к В(остоку) от построенной в 5 в. крепости, состоящей из расположенной на холме цитадели (Нарын–кала) и двух идущих от нее к морю кам(енных) стен, к(ото)рые запирали узкий (3 км) проход между морем и горами Кавказа и ограждали с С(евера) и Ю(га) территорию города» [2, т. 8, с. 109].

Отож, саме перед Дербентом 22 листопада 1320 року стратили Михайла Тверськогоза «выход из повиновения», згідно зі словами татарського хана Кавгадия. Мусило щось трапитись надзвичайно важливе, щоб хан Золотої Орди Узбек запідозрив одного із старійшин Чингісханового роду у «выходе из повиновения».

Набудемо зараз цитувати ці слова. Наведемо їх пізніше. Слід тільки пам’ятати, що московити до цього періоду понакидали так багато «доважків брехні», що за ними неможливо угледіти істину.

Все, що стосується московських так званих князів «Данила Александровича» і «Юрия Даниловича», є суцільною вигадкою московської історіографії. Розповіді про вбивство тверських князів «Дмитрия Михайловича» та «Александра Михайловича» є теж суцільними «примесами лжи» російської історичної науки. Таким чином «возвышали» Москву та вибудовували її достовірний каркас.

Чим неймовірніше вигадки, тим більше вони сприймалися за правду.

Що ж відбувалося в дійсності?

«Сей мужественный витязь (Гедимин. — В. Б.), в 1319 году победою окончив войну с Орденом, немедленно устремился на Владимир (где княжил тесть Любартов)… Город сдался. Гедимин, поручив его своим Наместникам, спешим к Луцку… граждане не оборонялись, и победитель… уверил всех… (русичів. — В. Б.) в безопасности и защите. Утружденное войско его отдыхало целую зиму… Как скоро весна наступила и земля покрылась травою, Гедимин с новою бодростию выступил в поле, взял Овруч, Житомир, города Киевские и шел к Днепру… жители… не видя помощи — и зная, что Гедимин щадит побежденных, отворили ворота. Духовенство вышло с крестами и вместе с народом присягнуло быть верными Государю Литовскому… и скоро (Гедимін. — В. Б.) завоевал всю южную… (Русь. — В. Б.) до Путивля и Брянска» [18, т. IV, с. 270–271].